Розділ 19

Зранку вперше за довгий час нарешті ніхто нікуди не поспішав. Ми вирішили добре виспатись і гарно відпочити, тому тільки під обід зібралися і рушили провідати лицаря. Але коли ми зайшли до Фіна, то радощів не відчули зовсім. Він так само лежав і не ворушився.

– Все виявилось марно, – засмучено сказав Уч.

– Принаймні, ми спробували, – відповів я.

– Може, він вже й не дихає, а ми все ще на щось сподіваємось. Треба перевірити, – з цими словами Катя взяла палаючу свічку зі столу і підійшла впритул до Фіна. Від переживань, що це може бути кінець, її руки добряче тремтіли, і коли вона над ним схилилася, щоб послухати, зі свічки полився віск на обличчя лицаря. І тут сталося диво.

– Ви що, геть подуріли?! – з цими словами Фін підскочив, як обпечений. Хоча чому як, він і був трохи обпечений.

Такого сто відсотків ніхто не чекав, тому ми заклякли з відкритими ротами. Першим отямився від ступору Грен і з криком «Живий!» побіг обіймати свого друзяку по чарці, а за ним і всі інші. Було видно, що лицар ще не зовсім прийшов до тями, але не пручався, хоч і не розумів, що відбувається.

– Я також радий всіх вас бачити, але навіщо стільки емоцій? – запитав він, коли нарешті йому дали передихнути.

– Бо ти живий! – радісно закричав Грен.

– А який я мав бути? – все ще не розумів Фін. – Сплю собі спокійно, а тут ви всі скопом нагрянули і почали мені лице обпікати, а потім полізли обійматися, добре, що хоч не придушили.

– Ясно, він нічого не пам’ятає, що з ним сталося, – підсумував Уч. – Тепер ще й доведеться пам’ять лікувати, добре, що хоч нас не забув, але до Довгобородого за ліками я вже не піду.

– Як ти себе почуваєш? – турботливо спитала Катя Фіна.

Той на мить замислився, прислухаючись до своїх відчуттів, і видав результат:

– Щось я страшенно проголодався, поки спав.

– Все, жити буде, якщо їсти хоче, – зробила лікарський висновок Катя. – Можемо йти пошукати йому і заодно й собі щось поїсти. Хай Фін відпочиває і набирається сил, а хтось один може залишитись і розповісти, що ж із ним таке сталося, поки він собі ще мозок не зламав.

Ми всі, як по команді, вийшли, залишився тільки Брук. Друк побіг давати розпорядження з приготування їжі, а ми відійшли недалечко і повалилися на землю.

– Ну що, будемо сьогодні святкувати? – задоволено потираючи руки, запропонував Уч. – Привід ніби чудовий.

– Це точно, – підтримав його Муня.

– Тоді нап’ємося в хлам, – задоволено підкинула Катя.

Я прискіпливо подивився на неї і, не знаючи, що чекати від того хламу, таки погодився. Привід був беззаперечний.

– Тоді я побіг на ринок за спиртним, – запропонував Уч. – Ні, краще підемо з Мунею, бо я сам не донесу стільки.

– А скільки ж ти хочеш узяти? – тепер вже прискіпливо на Уча подивилася Дана.

– Так, щоб другий раз не бігати, – просто відповів той.

– Скільки не бери, все одно доведеться другий раз бігти, – по-філософськи заявив Грен. – На собі вже не один раз перевіряв.

– А гроші ти часом не хочеш взяти, чи ти з радощів вирішив натурою розраховуватись? Але мушу тебе попередити, що шансів у тебе небагато, – попередила його Катя.

– Тьху, я зовсім забув, – не образився Уч і простягнув руку для грошей.

Тоді моя кохана полізла в свій потаємний сховок і вивудила звідти мішечок з грішми.

– Тобі не дам, я тобі не довіряю, – і кинула його Муні. – Можете ще щось на закуску взяти. Гуляти так гуляти.

Муня з Учем пішли, а ми так і залишились відпочивати та чекати наших торгашів. Вже за годину на обрії з’явився дракон з двома здоровенними бутлями, а за ним Уч щось волочив у мішку, але здивувало не те, а те що мішок дуже пручався.

– І що ж ви там такого накупили? – поцікавився я, коли вони підійшли ближче.

– Шмурдяк на соснових шишках, – задоволено відповів Муня, ставлячи бутлі перед нами.

Захеканий Уч мовчки розв’язав мішок і з нього вилізла незадоволена голова барана.

– Будемо готувати шашлик, – гордовито заявив домовий.

– Нічого подібного, – беззаперечно заявила Катя, – ми сьогодні нікого вбивати не будемо, я його беру під свою опіку, та й в хазяйстві він не завадить. Буде в нас тепер на одного барана більше, – недвозначно натякнула вона і хитро подивилась на Уча.

– Я другий раз не побіжу на ринок, – незадоволено відповів той.

– А на що б’ємось об заклад, що побіжиш? – запропонував парі Грен.

– Якщо я й побіжу, то ти вже те пам’ятати не будеш, – не залишився в боргу домовий.

– Ну і фіг з ним, ми сьогодні можемо напитися і без закуски, – заявив Муня.

– Закуска буде, – підходячи до нас, сказав Друк. – Вона вже майже готова, а Фіну вже навіть понесли, тому підіймайтесь і йдемо святкувати.

Муня знову прихопив шмурдяк, а Катя тим часом визволила з мішка барана, погладила його і прив’язала до ближчого дерева, щоб він з переляку не втік до лісу і його там хтось не з’їв. Друк нас відвів до великого столу з лавками під розлогим деревом, де на нас вже чекав його брат.