Розділ 17

Я знову уві сні опинився на тій проклятій всіма війні янголів з демонами, і від минулого разу нічого не змінилося, ніби час тут зупинився назавжди. Так само літають блискавки, так само все вибухає і навколо кружляє пір’я, що застилає все навкруги. Де? Хто? Розібрати неможливо, все перемішалося в криваве місиво. Цього разу я знову хотів втрутитися в протистояння, але мене просто почало нудити від побаченого і я прокинувся в холодному поту, в скрюченому положенні випорожнюючи свій шлунок. Коли я почав приходити до тями і підняв голову, щоб глянути, чи часом нікого не розбудив, то виявилось, що всі уважно слідкували за мною і по їхнім приголомшеним виразам обличь було видно, що вони ніяк не могли второпати, що зі мною відбувається і що потрібно робити. Катя схопила кусок шмати, змочила її холодною водою і приклала до моєї хворої голови, що мене аж пересмикнуло.

– Потримай трохи, – наказала вона, – а потім обітри лице.

Я послухався, але мені не стало легше, навпаки, почало ще й трусити. Таке враження, що почався відхідняк.

– Ти що, траванувся чимось? – розгублено запитав Уч. – Але ж ми ніби всі разом те саме їли і всім нормально.

– Ні, то сон, – тільки й зміг я вимовити через стукіт зубів.

– Все буде гаразд, так буває, – зі знанням справи досвідченого лікаря сказала всім Катя, – лягайте спати, – а сама взяла покривало, міцно притиснулась до мене, закутала нас обох і вклала спати.

Мене ще деякий час трусило, але тепло коханої робило свою справу, і я почав, зігріваючись, заспокоюватися, а потім і зовсім провалився в сновидіння, але на цей раз у спокійні та лагідні, як обійми люблячої людини.

На ранок, як не дивно, я пробудився виспаним і бадьорим. От що може зробити чудодійне тепло коханої людини! Тому раджу цим не нехтувати лишній раз. Всі, крім Барока, вже були на ногах і терпляче чекали на Довгобородого, не наважуючись йти його турбувати.

– Як ти? – побачивши, що я прокинувся, спитала Катя.

– Дякую, все в нормі.

– Я тут поміркувала і прийшла до не дуже втішного висновку, – після короткої паузи, ніби не знаючи, чи варто мені це розповідати, але зважившись, доповіла вона мені. – З твоєю головою щось відбувається, йдуть постійно якісь невідворотні зміни і невідомо до чого вони можуть призвести.

– З чого ти це взяла? – здивувався я.

– До твоїх здібностей після блискавки додалися часті жахи, погіршення пам’яті, і я ще толком не розібралась, що то було в порталі і як ми взагалі потрапили, як ти кажеш, у твій сон, в якому ти вже колись бував, і дивом врятувались.

– Не лякай мене. Мені зараз тільки цього ще бракувало.

– Я не лякаю, просто хочу зрозуміти і не можу. Але ти правий, зараз то не на часі.

Я і сам відчував, що зі мною щось відбувається, але вже не звертав на це ніякої уваги, бо за останній час зі мною стільки вже всього трапилося, що починаєш згодом все сприймати як належне. Але було б непогано потрапити до якогось лікаря чи психолога, бо, можливо, я сходжу помалу з розуму і навіть не підозрюю про це. Стоп! Ну от, почалося, дякуючи Каті, тепер почав підозрювати. Тільки де ж тут взяти того лікаря, єдине, що можна зробити, то звернутися до волхва, але ми його і так останнім часом добряче підгрузили, тому було якось незручно обтяжувати його ще й своїми проблемами. Можливо, наступного разу… Сподіваюсь, я до того часу буду ще при своєму розумі.

Довгобородий все не з’являвся, тому було вирішено не марнувати час і на швидку руку приготувати сніданок. І тільки ми накрили імпровізований стіл, як дідуган, певно, чуючи носом, не забарився намалюватися перед нашими очима.

– І чим ви мене сьогодні будете пригощати? – задоволено потираючи руки, запитав він. Але кинувши оком на наш невибагливий стіл його радість випарувалась. – Бачу, нічим, – з цими словами він поліз за пазуху і якимось дивом вивудив звідти палку копченої ковбаси, не довго розмірковуючи, відкусив від неї гарний шматок і почав зі смаком жувати, але побачивши наші відвислі щелепи від такого дійства, збентежився. – Ой, вибачте, що я такий негостинний, просто звик вже, що гості в мене зрідка бувають. Хочете також поласувати? – запропонував він, простягаючи нам делікатес.

Не знаю, може, хтось і хотів скоштувати, але всі чомусь в один голос відмовились.

– Ну, як знаєте, моє діло запропонувати, ваша справа відмовитись, – підсумував Довгобородий і відкусив знову.

Ми почекали, поки він прожує, і нарешті запитали те, що нас зараз дуже хвилювало:

– Як там справи з протиотрутою, нам вже можна вирушати?

– О, точно! А я все міркую, чого ж я до вас поперся, якщо у вас нема нічого смачного, – з цими словами він знову поліз за пазуху і витягнув – щоб ви подумали? а не вгадали! – він звідти витягнув ще одну палку ковбаси. Ми ще більше остовпіли, складалося враження, що в старого там погріб з харчами. Він же подивився на одну руку з ковбасою, потім на другу, також з нею, і помотав головою:

– Не то.

Тоді дідуган переклав другу палку до першої і поліз за пазуху втретє. Зараз ми, напевно, вже не дуже б здивувалися, якби побачили і третю палку ковбаси, але цього разу на світ божий з’явилась скляна пляшечка з рідиною.

– Все гаразд, ось ваша протиотрута, хоч і довелося добряче з нею помордуватись, особливо з тим гадом, що ніяк не хотів поділитись отрутою. Я вже зі злості хотів йому зуби повибивати. Сподіваюсь, я там нічого не сплутав й вона вашому другу допоможе і не перетворить його на щось слизьке.