Розділ 15

В найкращий час для сну, коли починає тільки світати і він найміцніший, мене безцеремонно розбурхав Уч на чергування, а сам швиденько заліз під тепленький бік Дани і солодко задрімав. Я позіхнув на всю свою пащеку, заздрісно подивився на ще сплячу Катю і встав з нагрітого місця. Зранку було ще прохолодно, тому довелося зробити декілька фізичних вправ, щоб розігнати кров і підкинути дровиняк у вогонь. Навкруги ще стояла тиша, бо нічні звірі йшли відпочивати після полювання, а денні ще додивлялися свої різноманітні сновидіння. Я обійшов наш табір по периметру і, не помітивши нічого незвичного, влаштувався ближче до вогню та й почав чекати зародження нового дня. Я не знав, що він нам принесе, але були дуже великі сподівання на нього і на Довгобородого. Барок мужньо витримав майже весь наш зворотний шлях і ми сподівалися, що старий мудрець йому зможе допомогти. А ще хотілося вірити, що наша подорож буде недаремною і Фін нас таки дочекається з протиотрутою.

Муня пробудився першим, він якомога тихіше встав і привітався зі мною, махнувши кігтистою лапою. Ранкову пробіжку і гімнастику робити не став, певно, залишив сили на полювання, і пішов у глибину лісу шукати щось смачненьке для нас і для себе. Потім прокинувся Грен, він протер очі і зразу ж почав щось занотовувати у свій щоденник, мабуть, віщі сни, аби не забути нове відкриття, що наснилось. За ним встав Брук, який пішов до струмка вмитися і заодно по дорозі поповнити запас пального. Не забарились прокинутися й Дана з Катею, першим ділом вони підійшли провідати Барока, той ще після знеболюючого міцно спав, тому вони зі спокійною душею взялися запарювати нам чай з трав і готувати сніданок з того, що ще залишалось, поки Муня не принесе щось свіже. Уча ніхто поки не чіпав, розуміючи, що йому після нічної зміни варто виспатися.

Через пів години повернувся дракон і приніс нам, щоб побалувати, жирненьких куріпок. Дівчата їх швиденько общипали і приготували, тоді розбудили Уча, всі смачно поснідали, а наваристим бульйоном нагодували Барока. Після чого зібралися, запрягли волів і рушили далі. За нашими розрахунками ми мали доїхати до Довгобородого десь під обід. Так і вийшло, коли сонце стояло в зеніті й крізь крони дерев гріло нам маківки, почувся вже знайомий гуркіт водоспаду.

Волхва на його улюбленому валуні не було і це погано, бо якщо він собі пішов погуляти, покурити і поспілкуватися з друзями, то міг повернутися ще нескоро.

– Грен, ти, як наступний учень Довгобородого, маєш найкраще орієнтуватися в його помешканні, піди пошукай його, – запропонував я вченому.

Той не сперечався, просто зліз із воза і попрямував під водоспад.

– Барок, як ти почуваєшся? – поцікавилась Катя в орка. – Ми вже приїхали, ще потерпи трішки, поки відшукаємо дідугана.

– Бувало й краще, – тихо відповів той, – але терпимо.

Через п’ятнадцять хвилин з-під водоспаду з’явився Грен, він вів за руку заспаного старого. Той явно ще добре не пробудився, тому йшов, як примара, куди вели.

– Ледь розбудив, – сказав Грен, підводячи до нас волхва.

– А ти впевнений, що справді розбудив? – спитав я, бо Довгобородий стояв перед нами зі скляними очима і ніяк не реагував на все, що відбувалось навколо.

– Тепер не впевнений, – зізнався Грен, вдивляючись у вічі дідугана.

– Зараз я його розтормошу своїм методом, – запропонувала Катя, закотила рукави і зробила крок вперед.

– Стоп, – я ледве встиг зловити кохану за руку. – Ти що, геть з розуму з’їхала, бити поважну людину по пиці? Він же може потім образитись, як на його лиці залишаться синці.

– А що ти пропонуєш? – поцікавилась вона. – Чекати невідомо скільки, поки він сам до тями прийде?

Тим часом, поки ми сперечалися, Брук мовчки знайшов на возі казан, пішов до річки і набрав у нього повно води, а потім просто вилив увесь вміст на голову Довгобородого. Це спрацювало на ура, волхв зафиркав, нецензурно вилаявся, його погляд прояснився і зупинився на нас, нічого доброго не віщуючи.

– Ви що, зовсім офігіли? – очманіло спитав він.

– Так треба було, в нас нема часу чекати, там Барок поранений і він може в будь-яку мить померти, – пояснила Дана мокрому і злому волхву, показуючи на віз.

– Знаю вас зовсім нічого, а як ви мені вже встигли набриднути! Ніякого спокою від вас нема, – пробубнів незадоволено Довгобородий, направляючись до орка. – Але, з іншого боку, з вами точно не занудьгуєш.

Він підійшов до Барока, обережно його оглянув, щось понюхав, поставив кілька запитань орку і повернувся до нас.

– Ну, що поставали, як йолопи? Несіть його обережно до мене в домівку, ми з Греном будемо його оперувати, – безапеляційно заявив дідуган.

– Що робити? – витріщився на старого Грен.

– Операцію, – повторив для нього Довгобородий. – Будеш мені допомагати. Інших варіантів нема, так просто стріли з його тіла не дістати.

– Так я ж не вмію, – зовсім знітився вчений.

– То навчишся, чи ти вже не хочеш бути моїм учнем? – суворо запитав волхв.

– Хочу, але…

– Ніяких але! – перервав його дідуган. – Ану марш за мною!

Більше ніхто не сперечався, ми акуратно підняли Барока і понесли його за Довгобородим, Муня залишився охороняти волів з возами. Перед водоспадом вода, як за командою, розійшлась і ми сухі зайшли в помешкання волхва. Той повів нас по своїх заплутаних кімнатах, поки ми не опинилися в просторій залі, дуже схожій на ту, де був портал. Раптом з невидимої ніші виїхав стіл, на який нам було наказано покласти орка. Потім за допомогою клацання пальцями над столом з’явилося яскраве світло, яке просто зависло в повітрі.