Розділ 7

Я сподіваюся, ви вже зрозуміли, від чого ми прокинулись. Як завжди, закрити вікно ніхто не здогадався, а ранки в горах теплішими не стали, тому під ковдрами всіх трусило, ще й, певно, будун в цій справі допомагав. Це тільки на Брука ніяк не подіяло, він, мабуть, звик спати у печерах на холодних підлогах, тому і зараз спокійно собі похропував.

Першим відізвався Грен, висуваючи тільки ніс назовні і стукаючи мимоволі зубами:

– Я згадав… То ми зараз займаємось загартовуванням, так?

– Точно, – відізвався Уч. – Але, гадаю, нам вже вистачить загартовування і бажано закрити вікно.

Цього разу на цю нелегку справу погодився Барок, він мужньо виліз з-під ковдри і зачинив його. Ще через пів години повилазили всі решта і нарешті прокинувся троль.

– Ну що, час збиратися в дорогу до Довгобородого?! – чи то спитала, чи констатувала факт Катя.

– Так, – погодився я. – А що з Греном будемо робимо?

– А що ви зі мною збираєтесь робити? – не зрозумів той. – Я нічого поганого не зробив, я не винен, що в книжці листок відсутній.

– Не переживай, – заспокоїв я його. – Нам просто в дорозі чи в Довгобородого може знадобитися твоя допомога.

– А, тоді ясно, – видихнув з полегшенням вчений. – Щодо цього треба звертатися до Феліції.

– Не треба, – почули ми голос господині замку за своїми спинами, вона знову з’явилась звідкись нечутно. – Я відпускаю. Фін багато допомагає в нашій справі, тому його бажано врятувати і якщо для цього може знадобитися поміч Грена, то він у вашому повному розпорядженні, – після цих слів Феліція розвернулась і пішла у своїх справах.

– Чудово, навіть не треба просити, – зраділа Дана. – Що ж, біжи збирай свій рюкзак, а ми тебе почекаємо на дворі біля воріт.

Грена просити два рази потреби не було і він миттєво зник. Ми ж зайшли за драконом, який далі ніжився біля каміна.

– Пішли, Муня, – сказав йому Уч. – Час не чекає.

– А поснідати? – здивувався той.

– А й справді, – погодився з ним домовий.

– Сьогодні без сніданку, вчора гарно повечеряли, тому вже пообідаємо в дорозі, – пояснила їм ситуацію Катя. – Щось зловимо!

Так, то так, сперечатися з нею ніхто не хотів, бо то марна справа, тому всі вийшли на двір і пішли в напрямку воріт, чекати там Грена. Той не забарився і вже за п’ятнадцять хвилин з’явився, тягнучи за собою аж три рюкзаки замість одного.

– Грен, ти навіщо стільки речей взяв? – здивувався Барок. – Ти що, на пів року вирішив втекти з замку?

– Ще чого, нема що мені більше робити, – захекавшись, відповів той. – Мій тільки один, а тими двома мене навантажили на кухні з розпорядження Феліції. Один, я так розумію, нам, а другий, мабуть, треба піднести Довгобородому, щоб менше буркотів і нам допоміг, він же не дуже любить щось робити на голодний шлунок і на тверезу голову.

– Це точно, – погодився я з ним, – він вже минулого разу самогону випив, та так після того портал зробив, що ми й досі тут, з вами.

– А що, вам так вже погано бути з нами? – здивовано і ображено поцікавився дракон.

– Ні, Муня, звісно ні, – поквапився я заспокоїти дракона. – Я мав зовсім інше на увазі: що йому не варто пити перед тим, як щось робити.

Барок з Бруком підійшли до вченого, забрали в нього два мішки і закинули їх собі на плечі.

– Можемо рушати, – буркнув троль.

Ворота перед нами відчинилися і ми пішли в зворотному напрямку. Вниз по серпантину було йти набагато легше, головне – не впасти і не покотитися додолу. Так, ясна річ, було б скоріше, але й болючіше. За кілька годин прогулянки ми опинилися біля виступу, на якому минулого разу робили привал, але згадавши віверну, яка звідси викрала Уча з Даною, прискорили крок.

– А цікаво, як вона поживає, може, знову малих має? – певно, згадуючи свої пригоди в гнізді віверни, обізвався Уч.

– Ні, – відповів йому Грен, – вона тільки раз на рік виводок має, тому, гадаю, нам зараз нічого не загрожує.

– Ага, то ти їй скажи. Мало що в неї в голові, – не погодилася з ним Дана.

– Це точно, – підтримав її Муня. – В тих жінок взагалі не можна вгадати, що там може бути на думці.

– Ага, раптом на цей раз вона в чоловіки вибере собі красеня дракона, – вирішила підтрунити його Катя.

Муня після цих слів почав частіше озиратися на небо і від гріха подалі пришвидшив хід. Мабуть, йому по вуха вистачало одної жінки, ще бракувало роман з віверною завести.

– Муня, ти що, ніколи наліво не ходив? – вирішив пошуткувати над ним Уч.

Даремно він те сказав при Дані, бо вона на нього так зиркнула, що в домового зразу почав в’янути ірокез на голові, а дракон на повному серйозі спитав:

– А як то?

Але Уч вже зрозумів, що він і так багато лишнього ляпнув, тому мовчав, довелося мені пояснювати, сподіваючись, що Катя на це зреагує із розумінням.

– Це коли крутити роман з іншим драконом жіночої статі, ну, і так далі, – як далі я не знав, бо ніколи не цікавився, як там усе відбувається в драконів.