Розділ 2

Ніч була спокійною. На свіжому повітрі і в обіймах коханої людини спалося чудово, тому на ранок почував себе відпочилим і сповненим сил.

– Доброго ранку! – привітався Муня, побачивши, що я вже прокинувся. – Скоро прийде моя зміна і вам потрібно вирішити, що ви плануєте робити надалі.

Катя також вже не спала, вона встала скоріше за мене і сиділа тепер біля тліючого вогнища та ворушила його патиком.

– А що ти нам можеш запропонувати? – поцікавилась вона в дракона.

– Ну, не знаю, – замислився той. – До себе я вас запрошувати не буду, бо за ті пів року моя мегера добрішою не стала, а от до таверни «Хрум-храп» провести можу.

– А нас там не заарештують? – небезпідставно поцікався я, згадуючи наші останні там посиденьки.

– Думаю, що зараз вам там нічого страшного не загрожує, якщо, ясна річ, не вчиняти знову рейвах і не потрапляти на очі тим мажорам, яким ви минулого разу начистили пики. Вже пройшло достатньо часу і все забулося, тим більше, вас і тоді мало хто бачив в обличчя.

– Можливо, ти правий, – погодилася з ним Катя, – і нам варто деякий час перепочити в таверні, але сильно не висовуючись. Тим часом поміркувати над подальшими нашими діями.

– Стоп, а гроші ви маєте? – раптово Муні прийшло в голову, що з таверною можуть виникнути проблеми. – Бо я з собою зовсім не маю.

Я порився в кишенях і, нічого не знайшовши в них, почав згадувати, хто ж узяв мішечок з грошима, що передав нам під розписку управляючий замком Рашена вампір Сем.

– Є, – заспокоїла дракона Катя, – я гроші вчасно заховала, щоб вони не опинилися в загребущих руках Уча.

– Супер! То ти, ясна річ, добре зробила, але чого ти їх не віддала перед тим, як ми повертались додому і йшли в портал, вони ж нам ніби в нашому світі були б непотрібні? – поцікавився я.

– Забула, – просто відповіла моя кохана.

Люблю чисто жіночу простоту в цьому питанні: ну забула, і що з того, буває, ну залишила всіх без грошей, що ж тепер, сваритися?

– От і добре, тоді домовились. Я вас проведу до таверни, ви там деякий час відпочините, а далі буде видно, – підсумував Муня.

Зміна дракона не забарилась і вже через годину ми прямували в бік замку Рашена. Ще через годину опинилися в селищі, що розташувалось під стінами кріпосного муру. За ті пів року, що нас не було, воно зовсім не змінилося, всі ті ж чудернацькі будівлі різних архітектурних стилів дивились на нас з усіх боків. Різноманітність його мешканців також не зазнала відчутних змін. На вулиці нас ніхто не впізнавав і ніхто не зупиняв, ми навіть пройшли повз двох охоронців і вони на нас не звернули ніякої уваги. Муня, як і обіцяв, привів нас до таверни, побажав гарного дня і добре відпочити. Сказав, що скоро нас провідає та й пішов собі додому, до своєї благовірної жіночки. Нам же нічого не залишалось, як зайти в двері будівлі із написом «Хрум-храп». В просторій залі таверни було порожньо, тільки в дальньому її кінці, за прилавком, розмістився вже знайомий бармен, а за сумісництвом і господар закладу – повненький гном із заплетеною в косичку бородою.

– Прошу, проходьте, – привітно запросив він. – Я вже й не сподівався вас колись тут побачити. Чим можу вам допомогти?

– Ми б хотіли кілька днів у вас відпочити, це можливо? – поцікавився я.

– Та скільки буде ваша ласка. В мене для вас завжди двері відчинені, – сказав гном. – Вам дві окремі кімнати чи, може, вже одну? – змовницьки підморгуючи мені, поцікавився господар таверни.

– Кохана, може візьмемо окремі кімнати, відпочинемо трохи один від одного? – з серйозним виглядом запропонував я Каті.

– Я тобі зараз дам окремо! Щоб ти десь по ночах вештався без мене, розпусник ти такий?! – безапеляційно заявила та. – Цього разу нам однієї кімнати вистачить, – підсумувала нарешті вона.

– От бачите, ще не одружився, а вже й кроку ступити без дозволу не можна, – поскаржився я, посміхаючись, гному на важку долю.

– Як я вас розумію, – підіграв він мені. – Ви їсти щось будете чи зразу в ліжко відпочивати?

– Так. Але, якщо можна, то принесіть нам в кімнату, щоб часом нас не впізнали і не було зайвих проблем.

– Цілком з вами згоден, так і зробимо. А що будете замовляти?

– Це вже на ваш розсуд. Що у вас є готове, те й давайте, – великодушно заявила Катя.

– А можна вас ще дещо запитати? – поцікавився гном.

– Якщо то не секрет, то питайте, – дозволила вона.

– Ви часом не знаєте, де поділася моя служниця - домова Дана?

– Часом знаємо. Вона закохалась і втекла разом з нами.

– І чомусь я зовсім не здивований. З нею хоч все добре?

– Коли ми її востаннє бачили, то ніби було все гаразд.

– Ну і добре, а то я хоч і підозрював щось в цьому дусі, але таки трохи непокоївся. Могла б хоч записку залишити.

– Повірте, в неї не було на це часу.

– Ну, так, то так, – не сперечаючись погодився гном.

Він провів нас на другий поверх і відчинив двері у просторий номер, посеред якого стояло двоспальне ліжко з балдахіном. Ця кімната відверто нагадувала номер напівлюкс для молодят. Ми зайшли досередини і двері за нами зачинилися. Нам нічого не залишалося, як розслабитися і чекати трапезу. Я підійшов до вікна і подивився назовні, але нічого примітного там не побачив, погляду відкривався господарський двір з хлівом, сараєм і стайнями. По ньому поважно прогулювалися індики з гусьми і греблися кури. З хліва лунало рохкання свиней, а їм у відповідь іржали коні. Там існував маленький окремий світ зі своїми неписаними правилами і законами, кожен мав свій куток і знав своє особисте місце. Тільки ми з Катею все ще не могли визначитись і знайти себе в цьому новому для нас світі, але так не може тривати вічно і треба вирішувати, чого ми, взагалі-то, хочемо.