Розділ 19

Розбудив нас знову Уч, коли навколо вже зовсім стемніло і на небі почали вимальовувати свій чудернацький малюнок зорі. Певно, на нього було покладено цей важкий обов’язок.

– Прокидайтесь, будемо влаштовувати прощальну вечірку, а скоріше, ночівку, – повідомив він нам з якимось сумом у голосі, – бо, судячи з усього, – це наша остання ніч усіх разом.

Він був правий, завтра нам доведеться розлучитися, і кожен далі піде своїм шляхом. Від цього справді віяло сумом. Ми хоч і не так довго були разом, але якось вже звикли один до одного, і я почав розуміти, що мені їх всіх буде дуже бракувати. Буде не вистачати дракона Муні з капустою в авосьці, його неповторного гумору, а головне – доброти, якої зараз так мало в нашому світі. Буде не вистачати Фіна з його безсумнівним лицарством, готовим, не задумуючись, покласти свою голову, захищаючи ближнього, і його допитливості, хоч іноді й діставучої. Буде не вистачати вченої-мавпи Грена з його розповідями про колись вичитане в книгах. Буде не вистачати мовчазних розбійників-тролів Брука і Друка з їх простотою, прямолінійністю і прагненням до кращого. А ще на хуторі залишився гостинний орк Барок з добрим та веселим норовом, зі своїми застіллями і схованкою на березі річки. Мені буде не вистачати наших подорожей і посиденьок біля вогнища… Але, з іншого боку, мене чекає рідний і знайомий з дитинства дім, можливо, спокійне і трохи занудне сімейне життя з коханою дівчиною, якщо все втихомириться, на що я дуже сподіваюсь.

Багаття вже було розпалене, смажилась риба, овочі нарізано і навіть в тенетах безмежної сумки знайшлась ще фляжка самогонки. Все було готово для прощальної вечірки, тільки от цього разу настрою для веселощів зовсім не було. Всі сиділи і мовчки дивилися в вогонь.

– Ну що, так і будемо сидіти, ніби в нас траур? – нарешті не витримав Уч. – Давайте хоч вип’ємо трохи, може, тоді язики розв’яжуться, – запропонував він.

Так і зробили, і як не дивно, за пару хвилин це допомогло.

– Ну, якщо то наша остання вечірка, то ніхто не хотів би розповісти про подальші свої плани на майбутнє? – запропонувала Катя.

– Та що тут розповідати, – першим розпочав Муня, – я, певно, піду назад додому, там мене вже давно жінка чекає з добрячим прочуханом і зі своїми довбаними овочами. Та й на роботу треба вертатись, не буде ж відпустка вічно продовжуватись. Але, може, колись, як тролі побудують своє місто, я до них переберусь, ясна річ, якщо вони проти не будуть.

– Не будемо, – запевнив його Брук. – Будемо завжди раді тебе бачити. А ми тим часом будемо далі гроші заробляти на наше місто, будемо шукати сприятливе місце для побудови. Треба, я так собі міркую, вже думати наперед і наводити зв’язки з купцями, які могли б їздити до нас і розвивати його, але то ще тільки в далекоглядних планах. Треба прочитати і проаналізувати книжку, що нам дасть Довгобородий, сподіваюсь, Грен ще не передумав нам в цьому допомогти. Тому, як бачите, в нас дуже багато роботи попереду і на відпочинок часу буде обмаль, якщо ми таки хочемо ще за життя побачити квітуче місто наших мрій.

– Не передумав, – відізвався Грен. – Можемо розпочати хоч завтра. Але можемо й не поспішати. Я надіюсь, що не підведу сподівань Довгобородого за ті дні, що буду перебувати тут, і він таки візьме мене до себе в учні. Але все ж допрацюю за контрактом у Феліції, не гоже підводити особу, яка дала тобі дах над головою і роботу в скрутний для тебе час. Тому ви можете когось до мене прислати в замок, чи самі прийти, щоб я навчив читати, тоді ви зможете користуватися книжкою самі. Я думаю, так було б вам зручніше.

– Гаразд, – погодились тролі, – ми над цим питаннями поміркуємо, можливо, ти й правий.

– А ти, Фін, чим будеш займатися, як повернешся у свій світ? – запитала лицаря Катя. – Будеш далі прославляти ім’я своєї коханої?

– Ні, я не повернусь, – несподівано для всіх відповів той. – Я вирішив залишитись і приєднатися до тролів. Мене дуже зацікавила їхня ідея з містом з нуля. Я хочу також в цьому брати участь і допомагати, чим зможу. Якби вони були не проти, то я би міг якийсь час пожити разом з Греном в замку, якщо мене там приймуть. Вивчити книжку Довгобородого і прочитати ще багато корисного, а потім би перебрався до них і допомагав у будівництві. Я хочу саморозвиватися і, можливо, з мене вийшов би не такий вже й поганий інженер.

– Не переймайся, я з Феліцією домовлюся, – заспокоїв його Грен. Будемо жити на мою зарплатню обоє в бібліотеці, ти будеш мені допомагати і, повір, нам вистачить і на їжу, і на випивку, ще й залишиться.

– Щось я побоююсь, тоді ви обоє зіп’єтесь, – не розділила оптимізму вченого Катя. – Може, ти краще одразу до тролів жити йди, а до Грена просто по книжки іноді ходи? Але тобі видніше, ти вже дорослий, і я тобі щось забороняти не маю права, тим більше, ти вже не будеш зв’язаний обов’язком мене оберігати й захищати, тому роби, як вважаєш за потрібне.

– Не переживайте ви так за нього, – заперечив вчений. – Ми графік складемо і будемо пити тільки день через два, щоб робота просувалась.

– Ти вмієш заспокоїти, Грен, від тебе то не забереш. Добре, що хоч не сказав, що через день пити будете, а так я тепер спокійна і знаю, що залишаю Фіна в добрих і турботливих руках.

– Він зі мною точно не пропаде, даю гарантію! – ще раз підкреслив вчений безпечність перебування Фіна в нього.

– Добре, з тими мужиками все одно сперечатись нема ніякого сенсу, бо зроблять так, як їм захцянка зайде, – погодилась Катя. – А ти, Дана, що збираєшся робити, будеш додому повертатися, чи також тут залишишся?