Проспав я до самого ранку і, можливо, спав би ще довше, якби якась нагла пика не почала мене лоскотати під носом. Я відкрив очі і від несподіванки ледь не підскочив на місці. Виявляється, в цьому світі, як і в нашому, існують такі створіння, як коти, і один з них чи то мене нюхав, підозрюючи в розкраданні стратегічних запасів валеріанки, чи то він просто від переповнюючих його почуттів ліз до мене з поцілунками. Розбиратися в цьому питанні я не став, а просто погладив вусату наглу руду пику і почув у відповідь вдячне муркотіння. Так ми пролежали з ним ще хвилин п’ятнадцять, поки не почули заклики Барока до сніданку. Хвостатий відреагував першим, він встав, потягнувся, лизнув мене ще раз на прощання в ніс і пішов, мабуть, за своєю порцією молока чи сметани, мені ж нічого не залишалося, як поквапитися за ним. Виявилось, що то я один такий соня і можу спати добами, бо всі інші мої супутники вже були за столом на подвір’ї, залишивши мені одне вільне місце біля Каті, на яке я і примостився.
– Ну, якщо вже всі в зборі, – почав свою промову орк, – то пропоную відсвяткувати нарешті вдале повернення на грішну землю двох наших друзів і випити за них це маленьке барило чудового духмяного вина, що стоїть поруч нас і чекає на свою порцію схвалення.
Ніхто сперечатися не став, і всі одночасно підняли бокали й випили насправді чудового вина, яке, певно, навмисно зберігалося для таких святкових випадків.
– Ну, якщо ми вже святкуємо наш порятунок, то чому з нами зараз немає головних героїв цього свята – Брука і Друка? – в тему запитала Дана. – Може, було б варто і їх запросити за стіл?
– Може й варто, але вони не прийдуть, – відповів їй Барок. – Вони чомусь на застілля не ходять. Я вже навіть міркую собі, що, можливо, вони взагалі непитущі.
– А ви пробували їх сьогодні запросити? – продовжила гнути свою лінію Дана.
– Ні. Але гадаю, то марна справа. Якщо навіть зараз когось за ними послати і вони все ж надумають прийти, то це буде не скоріше обіду, – пояснив орк, – тому, думаю, варто продовжувати без них.
– А може, все ж запросити? – не вгамовувалась домова. – Бо якось зовсім негарно виходить. Ми тут будемо сидіти за столом, пити й їсти, а вони так і будуть продовжувати стояти біля воріт, як бідні родичі.
Всі обернулися і справді побачили двох тролів, що в нерішучості переминалися з ноги на ногу, боячись порушити нашу трапезу.
– Тьху ти, що ж ти одразу не сказала, що вони вже тут?! – Барок встав і попрямував до знайомих.
– Дивний якийсь орк. Я ніби зразу запропонувала їх запросити за наш стіл, – повела здивовано плечима Дана.
– Не переймайся, – вирішив заспокоїти її Уч. – Він просто не зовсім належно тебе зрозумів. Якщо чесно, то я також не відразу зрозумів, чого ти так наполягаєш, поки не побачив їх біля воріт.
– Ага, то виходить, я ще й не вмію належним чином висловлюватись?! – ще більше обурилась Дана.
– Та ну тебе! – тільки й знайшов що на це відповісти Уч, важко видихнувши і махнувши на все рукою.
Дана хотіла ще щось відповісти йому, але не встигла. Барок ледь не силоміць притягнув до столу Брука з Друком.
– Я сказав сідайте, і ніякі відмовки сьогодні не приймаються! – скомандував орк.
Ми всі трохи посунулись, зробивши місце за столом для тролів. Ті вибачились і сіли поміж нас.
– Наливайте всі, зараз будемо споювати тролів, ще ні разу їх не бачив п’яними, – задоволено потираючи руки, розпорядився Барок.
Брук і Друк ще щось там намагалися заперечити, але, змирившись із лихою долею, підняли келихи разом зі всіма.
– Ну, раз уже почалась така серйозна п’янка, то мушу сказати і свій тост, – піднявшись, повідомив Грен. – Я хочу випити за всіх тут присутніх, з ким мені доводиться смакувати це чудове вино. Також я дуже радий, що зміг скористатися такою нагодою, покинути на деякий час замок завдяки вельмишановній Дані та подорожувати з вами. А також хотів би, щоб наша подорож завершилась успіхом і всі досягли своєї мети!
Усі схвально його підтримали і осушили келихи. На душі зразу потеплішало, в голові захмеліло, а ще через кілька келихів узагалі захотілося всіх обійняти, а особливо Катю, і нікуди її від себе не відпускати, але то було не на часі, бо тривало застілля.
– Ми це… чого насправді прийшли, – озвався до цього часу мовчазний Брук. – Ми чули, що ви до Довгобородого зібралися, то правда?
– Точно! – захмелілим голосом підтвердив Уч. – Саме до нього!
– А можна піти з вами?
– Без питань, – за всіх відповів Уч, але проти ніби ніхто й не був.
– Ну, тоді треба ще випити за нових супутників, – запропонував Фін.
І знову сперечатися ніхто не став, та й навіщо, якщо всім зараз так добре, а про завтра думати ніхто не мав наміру.
– А ви що, не знаєте де він живе? – поцікавилась Дана. – Його ж домівка ніби не так далеко від того місця, де ми вас перший раз зустріли?
– Знаємо.
– А чого ж тоді самі до нього не сходите? – здивувався Муня.
– Так ми того… як би то сказати… ну, просто боїмося, – зізналися тролі. – А ви ніби вже в нього були, і він вас вже знає.
Відредаговано: 29.12.2021