Розділ 8

Збудив нас Муня десь біля опівночі. Він пробирався до нас дуже тихо, як за мірками дракона, але ми підскочили разом з сіном ще коли він тільки вийшов на подвір’я.

Згодом відчинилися двері в сарай.

– Ви ще спите? – почувся тихий шепіт дракона.

Тихий – це також було на погляд дракона, бо насправді він лунав, може, трохи тихіше рику скаженої гієни, в якої відібрали її ласу кістку.

– А як ти сам гадаєш, друже? – відгукнувся я, вилазячи з сіна і обтрушуючись. – Ти ж у нас, певно, найтихіша істота у світі.

– Ну, вибачайте, не маю таких лап, як в кота, – явно награно ображаючись, буркнув Муня. – Моя заснула, тому намагався, як тільки міг.

– Дякуємо, що розбудив, а то ми могли й проспати зустріч з управляючим.

– Та нема за що. Тим більше, що я тут поміркував на дозвіллі і вирішив також тихенько звалити разом з вами. Трохи пошвендяти в гарній компанії, подивитися на світ. Гадаю, пригоди не завадять моєму апетиту. Та й чого гріха приховувати – хочу від жінки відпочити.

Ми всі перезирнулися. З однієї сторони, нам такий великий і сильний компаньйон у подорожах не завадить, але з іншої – надто вже він примітний.  Але сперечатися ніхто на цю тему не захотів, тому всі погодилися, що, можливо, так буде й на краще. Зібрали трохи харчів у незмінну авоську, люб’язно надану нам драконом, взяли ліхтар та й рушили на зустріч з управляючим.

Вампір уже чекав на домовленому місці, присівши на велику каменюку на узбіччі дороги. Побачивши нашу «маленьку» зграю здалеку, він піднявся і попрямував нам назустріч.

– Муня, а ти що тут робиш? – поцікавився управляючий. – Чи тобі стало дуже парко в обіймах жінки і ти вирішив подихати свіжим нічним повітрям?

 – Не смішно. Я йду з ними! – лаконічно відповів дракон.

 – Щось я не зовсім зрозумів. А хто ж тоді замість тебе буде працювати? Чи тебе жінка підмінятиме, поки ти невідомо де вештатися будеш?

– Та хоч би й вона. Я гадаю, заміну вам знайти не складе великих труднощів, тому я можу за стільки років сумлінної праці і відпустку взяти!

– Можливо, ти й правий, – поміркувавши, погодився вампір. – На відпустку ти і насправді заслуговуєш. Я так гадаю, ми це питання вирішимо на твою користь. Може, то й на краще, що ти їх будеш супроводжувати, зрештою, зможеш добре прогулятися і відпочити від коханої.

– От і я про те. Може, хоч трохи від’їмся, а то щось зовсім схуд, – підтримав наміри вампіра Муня.

Всі поглянули на пузо дракона і посміхнулись. Якщо це він так схуд, то що з ним буде, коли почне поправлятися, навіть уявити собі важко. Але Муню це, мабуть, зовсім не бентежило, бо капуста йому остогидла до таких чортиків, що він був готовий йти хто знає куди, тільки б не бачити ті бридкі качани.

– Вас цілий день навколо шукали. Як я й міркував, сюди вони не попхалися, а зараз усі повернулися в замок і полягали спати, – повідомив нам вампір. – Тому тихо прямуйте за мною, а особливо ти, Муня, намагайся, щоб не побудити все містечко, а хоча б тільки малу її частину.

– А що я? Я нічого, я так, як можу, – насупився дракон.

– Ну то спробуй, як можеш, але ще трохи тихіше! – порадив йому вампір.

Ми рушили за управляючим. Йшли обережно, навіть дракон підіймав свій важкий хвіст, щоб лишній раз не стукати ним по дорозі, і вже невдовзі опинились на узліссі.

Вампір зробив зупинку, обернувся і звернувся до нас:

– Так, щоб не було зайвих запитань до Олега, зараз пояснюю відразу всім ситуацію. Я не просто так вам допомагаю, я також маю з того зиск. Тому мені вигідно, щоб ви втекли звідси і передали лист моїй старшій сестрі Феліції, до того ж, він у жодному разі не повинен потрапити до сторонніх рук. Я зрозуміло пояснив?

– Ясно, –  відповів за всіх Муня. – У випадку чого, ми його з’їмо. А можна поцікавитись, на скільки старша твоя сестра?

– Якщо тебе то так сильно цікавить, то не дуже й старша. Точно не пам’ятаю, але, здається, тільки років на двісті, – відповів допитливому дракону вампір. – Виглядає вона ще ого-го, можна сказати – жінка в розквіті сил, але дуже темпераментна, так що дивіться, не сильно залицяйтесь, а то можете чогось недорахуватися.

Що можна було недорахуватись, вирішили не дізнаватися, бо то, я так гадаю, в кожного чоловіка особисте.

Тим часом управляючий продовжив роз’яснювати, як нам буде краще до неї потрапити:

–  Вона живе в замку на скелі, що в трьох-чотирьох днях шляху звідси, дивлячись, з якою швидкістю ви будете просуватися. Потрібно прямувати виключно через ліс, тому дорога не буде легкою. Туди веде стежка, що починається в цьому лісі. Під кінець дня вона має вас вивести до старої покинутої хатини лісника, де ви зможете перепочити і переночувати. До речі, під хатиною схований невеликий підвал. То добре, що ви взяли з собою припаси, але там ви також зможете знайти деяку провізію. Іноді там зупиняються мисливці, вони про всяк випадок залишають харчі, тому всі забирати не бажано, можете просто обміняти їх на ті, що у вас залишаться. Далі стежка поведе вас уздовж річки, яка починається в горах, де й стоїть на скелі замок сестри. Десь на дві третини  шляху вам має зустрітись хутір в якому живе мій друзяка – орк Барок. Скажете, що ви від мене і зможете в нього на деякий час зупинитися. Потім спитаєте в нього шлях до замку і він вам має дохідливо розтлумачити, як туди краще потрапити. Дуже поспішати не варто, це не горить, але й затягувати на довший час також не потрібно. Якщо й загуляєте десь по дорозі, то бажано за тиждень часу доставити листа. Як доберетесь до замку, можете запитати Феліцію про ваш портал, можливо, вона вам щось зможе порадити. Питання ще будуть?