Епілог

В переддень нового року сильно сніжило. Я вже вкотре пошкодувала, що не змогла виїхати вчора, але ті переговори були надто важливими, щоб їх можна було перенести чи відмінити.

Не знаю, як би я впоралась зі стресом через те, що доводилось керувати машиною на гірських дорогах під час сильного снігопаду, якби поруч не було Жені. Біля нього я завжди відчувала неймовірний спокій і щастя.

Нарешті ми приїхали. Вперше за довгий проміжок часу я навіть чекала зустрічі з родиною. Чому? Бо напружена атмосфера між нами зникла, поступившись місцем чомусь кращому.

У вітальні нас уже всі чекали. Світлана, що саме сиділа біля каміну, у якому палахкотів вогонь, та колисала свою крихітну донечку, якій було лише декілька місяців, першою помітила новоприбулих гостей і, віддавши дитину в надійні руки матері Жені, поспішила до нас.

— Нарешті ви приїхали! — щасливо вигукнула вона, а тоді обійняла нас.

Тепер ми з Женею були в центрі уваги. По черзі до нас підійшли всі члени родини, щоб привітатись і обійняти.

Цього разу я не поспішала втекти до своєї кімнати, а з превеликим задоволенням долучилась до загальної розмови.

Виявилось, чесність Жені та наше з ним щастя надихнуло інших на зміни у власному житті.

Тітка Міла та дядько Віктор нарешті наважились поговорити про свої зради. Зізнаюсь, я була переконана, що все повинно закінчитись розлученням, але все відбулось навпаки: ці двоє визнали, що не можуть один без одного, тож їхній шлюб отримав другий шанс на щастя.

А ще дядько Богдан нарешті зміг знайти спільну мову з Ярославом, що значно покращило життя обох чоловіків.

— А тепер настав час готувати святкову вечерю! — урочисто оголосила мама вже після обіду.

Спільна новорічна кулінарія була родинною традицією вже протягом багатьох років. Женя хотів також приєднатись, але я категорично заборонила йому це робити, знаючи, що якщо підпустити його до плити, то буде справжнісінька катастрофа. Тож поки всі готували на кухні, він був вимушений няньчитись з маленькою племінницею.

— Та йому такий досвід навіть корисний, — заговорила зі мною Світлана, нарізаючи яблука для пирога. — Ви ж думаєте про дітей, чи не так?

— Ну, це вже після весілля, — відказала я, ставлячи на плитку каструлю з картоплею.

— До речі, про весілля, — втрутилась в нашу розмову мама. — Коли ви плануєте стати офіційним подружжям?

Я завагалась. Хотілось зробити це оголошення вже за святковим столом, але зараз була така вдала можливість, що я не змогла втриматись.

— Вже цією весною! — щасливо повідомила я, демонструючи перстень на безіменному пальці.

Усі дуже бурхливо відреагували на цю новину та почали активно вітати мене. Як же приємно, коли близькі люди за тебе щиро радіють!

— Куди ви збираєтесь у медовий місяць? — поцікавилась тітка Міла, коли змогла нарешті вгамувати свій захват і повернутись до нарізання традиційного новорічного салату олів’є.

Почувши це запитання, я спохмурніла. Це була єдина крапля дьогтю в моїй бочці меду.

— Ми поки не маємо змоги поїхати в медовий місяць, — неохоче зізналась я. — Моя компанія лише нещодавно відкрилась, тож роботи повно…

— Як права рука генерального директора, на час вашого медового місяця я візьму все керування компанією на себе, — заявила Світлана, а коли я хотіла заперечити, рішуче не дозволила мені цього зробити: — Це не обговорюється, Настю. Ви з Женею заслуговуєте на місяць безтурботного щастя, тож якщо я можу подарувати його вам, то неодмінно зроблю це.

Я не могла дібрати слів, щоб виразити всю ту вдячність, яку відчула в той момент, тож просто обійняла Світлану, знаючи, що вона точно зрозуміє, що я хотіла цим донести.

Раніше я була впевнена, що не зможу нормально жити, якщо не триматиму все під контролем, але Женя відкрив мені очі на реальність. Я відчувала себе безмежно щасливою, що зустріла його та дала нам шанс.