Розділ 15 (Женя)

Й от через дві години до нас нарешті вийшов лікар. Це був немолодий чоловік з сивим волоссям і приємним обличчям.

— Добрий день! — медик оглянув усіх присутніх, що одразу ж звелись на ноги, а тоді запитав: — Ви родичі Анастасії Димчук?

Вони кивнули, бажаючи, щоб лікар якомога швидше повідомив їм новини. Я також з нетерпінням очікував його слів. Той не забарився та одразу сказав:

— Стан Анастасії стабілізувався. Її життю більше нічого не загрожує.

Слава Богу! Нарешті можна було зітхнути з полегшенням.

— Коли я можу побачити доньку? — схоже, Галина не могла дочекатись моменту, коли зможе особисто переконатись у тому, що лікар сказав правду.

— Думаю, вже завтра, бо зараз Анастасія знаходиться під дією сильних препаратів і буде спати аж до ранку.

***

Вже о сьомій ранку наступного дня ми всі знову були в лікарні.

Уночі я майже не спав, але зараз був сповнений якоїсь незбагненної бадьорості. Можливо, її джерелом була думка про те, що я от-от мав зустрітися зі своєю коханою.

— Зараз Вам усім не можна відвідувати пацієнтку, — заявила чергова медсестра, що зустріла нас біля палати Насті. — Лише найближчі родичі.

Словами не передати, наскільки сильно ці слова засмутили мене. Я так сильно хотів побачити Настю та поговорити з нею, а тепер доведеться чекати хтозна скільки часу.

— Тобто лише батькам, сестрі та братові? — уточнила Галина.

Я з подивом поглянув на мати Насті, але вона виглядала абсолютно спокійною, наче й не вигадала щойно містичного родича. Не приховуватиму правду, мені було дуже приємно, що ця жінка наважилась на обман заради нашою з Настею зустрічі.

— Саме так, — підтвердила медсестра. — Іншим доведеться зачекати в коридорі.

Ми вчотирьох кивнули та увійшли до палати. Одразу ж стало ясно, що Димчуки не пошкодували грошей на найкращу кімнату в цій лікарні для їхньої доньки.

Настя лежала на просторому ліжку. Дівчина була дуже блідою та мала численні ушкодження, але все-таки залишилась в живих і з часом повинна була одужати, повернувшись до нормального стану, а це було найважливішим.

— Доню! — Галина одразу ж сіла на краєчок ліжка Насті та взяла її руку.

Погляд жінки був переповнений ніжністю та щастям. Микола, що, очевидно, відчував те саме, підійшов до дружини та поклав руку їй на плече.

— Ти не уявляєш, як ми всі переживали за тебе, — звернувся чоловік до доньки.

— Я не хотіла… — тихо проказала Настя. — Усе сталось так швидко…

Її погляд блукав палатою, аж поки не зупинився на нас з Інною. Обличчя дівчини одразу ж спохмурніло. Не варто було жодних слів, щоб зрозуміти, що Настя знала про той клятий поцілунок. Тепер було добре зрозуміло, чому вона так несподівано поїхала з батьківського маєтку. В усьому був винен я, що не зміг вчасно відмовити Інні та розповісти правду.

— Пробач мене, — я не знав, що ще сказати в такій ситуації, хоч і розумів, що цих слів недосить.

Я хотів підійти до неї, та Настя похитала головою. Її обличчя було сповнене болю та образи.

— Не варто вибачень. Я просто більше ніколи в житті не хочу бачити ні тебе, ні Інну.

Почувши ці жорстокі слова, я вже, чесно кажучи, хотів опустити руки та піти, бо не хотів своїми виправданнями робити її ще більш нещасною, але тут взяла слово двійняшка Насті.

— Я розумію твій гнів та образу, але прошу тебе, сестро, вислухай усю історію.

— Яку історію?

— Історію про те, як Женя розповів усій нашій родині про ваші стосунки, відмовившись від моїх грошей заради тебе. Я поцілувала його, бо вважала, що буду дурепою, якщо втрачу такого чудового хлопця, але тоді, на жаль, ще не знала, що він уже повністю належить тобі.

Настя перевела на мене здивований погляд. Болю та образи більше не було, тож я зміг відчути полегшення та надію.

— Це правда? — тихо запитала вона в мене.

— Так, це правда, — підтвердив я. — Ми більше можемо ні від кого не ховатись.

Якийсь час Настя мовчки роздумувала, а тоді холодно запитала:

— Ти ж розумієш, що мені буде непросто тебе вибачати? Я повинна переконатись на всі сто відсотків, що тобі можна довіряти і такого більше ніколи не станеться.

— Я готовий на все, щоб знову здобути твою довіру, — абсолютно щиро запевнив її я, розуміючи, що зроблю все заради того, щоб ця дівчина знову була зі мною.

Настя пильно дивилась на мене, а тоді несподівано зареготала.

— Ти б бачив зараз своє обличчя. Такий наляканий і відчайдушний.

Не розуміючи, що відбувається, я поглянув на батьків Насті та її сестру, але ті лише всміхались.

— То мене..? — здогадуючись у чому справа, почав я, але Настя перебила мене.

— Чи тебе пробачено? Так, Женю. На тебе просто неможливо довго гніватись. А тепер підійди до мене та поцілуй.

Це прохання я виконав з превеликим задоволенням.