Розділ 14 (Женя)

Я просто не міг повірити, що все це відбувалося насправді. Ще зовсім нещодавно з Настею все було гаразд. Вона з усмішкою готувалась до святкування дня народження її батька. А тепер… Тепер за життя дівчини боролись лікарі, а я сидів в коридорі найкращої з місцевих лікарень разом з її родиною та чекав новин.

— Не розумію. Я просто не розумію, що трапилось, — пробурмотіла мати Насті, притуляючись до свого чоловіка.

Я добре розумів їхнє нещастя, оскільки й сам усім серцем переживав за свою дівчину, якщо, звісно, ще можу називати її так після того клятого поцілунку з Інною.

Я не повинен був вагатися у виборі між Настею та грошима. За жодну суму я б не відмовився від свого кохання, що, на жаль, стало для мене зрозуміло лише тепер, коли її життя було в небезпеці.

— Ми з Інною насправді не зустрічаємось. Я вдаю її хлопця за гроші, — зібравшись з силами, зізнався я.

Було дуже важко наважитись на таке, але я повинен був зробити це заради наших з Настею стосунків.

Усі Димчуки вражено витріщились на мене, шоковані такою несподіваною заявою.

— Що ти верзеш?! — розлючено вигукнула Інна. — Чому ти вирішив сказати це саме зараз, коли з моєю сестрою-двійняшкою сталося таке нещастя?!

Я не думав, що вона аж так розгнівається на мене, але був налаштований рішуче та не збирався відступати.

— Тому що я кохаю Настя, а вчора вона погодилась стати моєю дівчиною. Ми домовились зберігати наші стосунки в таємниці, але зараз я просто не можу мовчати. І мені дуже прикро, що лише такі жахливі обставини змусили мене сказати правду.

Микола та Галина здивовано поглянули на свою доньку.

— Але чому, Інно? Чому ти взагалі вирішила платити гроші хлопцю за те, щоб він вдавав твого кавалера? — пригнічено запитав в Інни батько.

— Якщо тобі подобаються дівчата, то ти тільки скажи… — ласкаво почала Галина, але донька швидко перебила її.

— Ні, мамо, я традиційної сексуальної орієнтації. Справа не в цьому, — дівчина опустила очі, а тоді зізналась: — У мене ніколи не було відносин, що тривали довше трьох днів. Мені так соромно в цьому зізнаватись, тож я вирішила обрати найлегший, як мені тоді здалось, шлях. Тепер я точно розчарувала вас.

Це була зовсім не та Інна, яку всі звикли бачити. Вона більше не ховалась за маскою та показала себе справжню.

Тепер схожість сестер-двійняшок була очевидною. Обидві дівчини вигадали собі певні образи та ховались за ними, вважаючи, що так буде легше, але насправді робили власне життя набагато важчим.

На очах Галини виступили сльози. Жінка підійшла до доньки та міцно обійняла її.

— Ти не розчарувала нас, доню, — запевнила Інну мати. — Я не вимагаю від тебе починати стосунки з першим-ліпшим чоловіком, оскільки розумію, що в таких справах не можна допускати поспіху. Ми з татом хочемо лише щастя для вас з Настею, тож якщо ти почуваєш себе комфортно без хлопця зараз, то ми будемо тільки раді.

Сказати чесно, доволі часто я сумнівався у силі правди, про яку так часто розповідають, але ця ситуація переконала мене, що даремно. Життя без таємниць було значно легшим.

Тепер, коли всі знали правду, мені залишалося лише чекати новин від лікарів про стан Насті та благати Бога, щоб з нею врешті-решт усе було гаразд.