Розділ 13

— Покличеш Інну та Женю? — попросила мама, поставивши вазу з ліліями на стіл, накритий білосніжною скатертиною. — Ми от-от почнемо святкування.

— Звісно ж, — бадьоро відгукнулася я, перебуваючи в піднесеному настрої.

Усміхнувшись, я швидко збігла сходами на другий поверх і зупинилась біля відчинених дверей до кімнати сестри. Чого я точно не готова була побачити, то це поцілунку Інни та Жені. Мені так хотілося переконати себе, що вони лише вдають, але це була занадто неправдоподібна версія, адже тут не було нікого, кого треба було переконувати в реальності цих стосунків.

Треба було сміливо подивитися правді в очі. Мій коханий знову зрадив мені з моєю двійняшкою…

Я різко розвернулася та побігла звідси геть. Більше не могла залишатися тут. Уже вдруге це місце принесло мені невимовно сильний біль.

— Настю, куди ти? — схвильована запитала мама, коли я пробігла повз неї, ледве стримуючи ридання.

Не відповівши на запитання та, безсумнівно, стурбувавши своєю поведінкою всіх родичів, я швидко залишила маєток, сіла за кермо своєї машини та рушила. Куди? Неважливо, лиш би подалі від сестри, що спішила звабити всіх, з яким я сподівалася збудувати щасливе майбутнє.

Я більше не могла стримувати плач, тож дозволила сльозам стікати щоками, поки мої руки з надзвичайною силою стискали кермо автомобіля.

Мабуть, це просто не моя доля — бути щасливою…

Я настільки поринула в сповнені стражданням думки, що не помітила, як виїхала на зустрічну смугу. А коли врешті збагнула цей факт, то було вже надто пізно.

З-за повороту назустріч мені вилетіла машина. Усе відбувалося надто швидко. Аварії неможливо було уникнути.