Розділ 12 (Женя)

— То ця краля все-таки відповіла тобі взаємністю?! — з захватом вигукнула Світлана, коли я розповів їй по телефону останні новини. — Вітаю, братику!

Я був радий, що вона саме так відреагувала на інформацію про наші з Настею стосунки. Взагалі, ми домовились поки тримати їх в таємниці, але я просто не міг не поділитись своїм щастям з сестрою, що була для мене, без жодних перебільшень, найближчою людиною.

— Дякую, але годі вже про мене. Розкажи про себе та маму, — попросив я.

— Ой, та що розповідати? Мама взяла відпустку, тож тепер з надмірним ентузіазмом піклується про мене, наче я хвора, а не просто вагітна.

Я легко міг уявити, як Світлана в цей момент закотила очі.

— Ой, та не перебільшуй! Вона просто хоче, щоб з тобою та дитиною все було гаразд. До речі, ти вже ходила на УЗД?

— Ага. Але ти дізнаєшся стать цього малюка лише тоді, коли повернешся додому.

Я усміхнувся. Мені часто було важко збагнути, що відбувається в голові сестри, але саме ця родзинка робила Світлану особливою.

— Гаразд. До речі, вже сьогодні день народження Миколи Димчука, тож приїду до Києва вже зовсім скоро. Тобі не вдасться довго зберегти цю інтригу, сестро.

Я ще трохи побалакав зі Світланою, а тоді зрозумів, що вже час повертатися, тож завершив розмову та поклав слухавку.

Зовсім нещодавно падав дощ, тож ліс наповнився особливим запахом свіжості. Повертаючись до маєтку Димчуків, я насолоджувався природою довкола.

Як же, мабуть, добре постійно жити тут, у Карпатах. Можливо, коли я зароблю достатньо грошей, то теж куплю будинок у цій прекрасній місцевості. Але зараз було ще надто рано думати про таке.

У будинку вже відбувалась активна підготовка до свята. Крім заздалегідь найнятих працівників, у цьому брали участь і деякі члени родини Димчук, включно з Настею. Вона, як завжди, виглядала просто неймовірно. Усе ще не можу повірити, що ця дівчина погодилась зустрічатися зі мною.

Я вже хотів приєднатись до інших, коли до мене підійшла Інна.

— Слухай, Женю, ми можемо поговорити з тобою? Я маю на увазі, тет-а-тет.

Я абсолютно не розумів, чого очікувати від цього прохання, але відмовити «своїй дівчині» просто не мав права.

— Так, звісно ж.

— Ходімо до моєї кімнати.

Інна взяла мене за руку та потягла на другий поверх. Увесь шлях до її кімнати я намагався зрозуміти, про що саме вона хотіла поговорити, але нічого не спадало на думку.

— То в чому справа? — нетерпляче запитав я, коли ми нарешті прийшли.

Щось усередині мене підказувало, що ця розмова призведе до чогось поганого, тож я відчував себе дуже некомфортно.

Інна стала поруч зі старовинним комодом і якось нервово забарабанила довгими нігтями по дерев’яній поверхні.

— Я хочу, щоб ти уважно вислухав мене і не перебивав, добре?

Щось у її тоні напружило мене ще більше, але я все ще не міг їй відмовити.

— Добре, — погодився я.

Дівчина закусила губу, а тоді заговорила:

— Ти, звісно, не міг не помітити, що нам дуже добре вдається грати ідеальну пару. Я багато думала про це. Мені здається, нам слід спробувати дійсно бути разом. Типу, ти реально класний хлопець, тож я буду дурепою, якщо втрачу такий шанс.

Її слова змусили мене втратити дар мови. О ні! Я дуже розгубився, оскільки й гадки не мав, як слід діяти далі в такій ситуації…

Аж раптом Інна наблизилась до мене і поцілувала, очевидно, неправильно зрозумівши моє мовчання. Мене наче паралізувало. Я не міг відштовхнути дівчину, що повинна була заплатити мені ще сорок тисяч гривень, яких так потребувала моя сім’я, але й відповісти на поцілунок не міг, оскільки весь час думав про Настю.

Дідько! Мені залишалось лише сподіватись, що я зможу вигадати, як можна вирішити цю проблему, поки Настя ні про що не дізналась.

Як виявилось зовсім скоро, сподівався я даремно.