Розділ 11

Прокинулась я з жахливим усвідомленням того, що ми з Женею накоїли вночі. От чому? Чому поруч з ним я була готова чинити всілякі божевільні речі, на які у звичайних обставинах ніколи б не наважилась?

Я поглянула на свій годинник. Шоста ранку. Потрібно було терміново повертатися до будинку, щоб ніхто нічого не помітив та не здогадався про те, що я провела цю ніч з «кавалером сестри», а до того ще поговорити з Женею та узгодити наші дії.

Я поглянула на нього, але він так солодко спав, що я не змогла змусити себе розбудити його, тож просто вийшла з машини, щоб подихати свіжим ранковим повітрям і привести думки до ладу.

Розмірковуючи над ситуацією, я все більше усвідомлювала, що неможливо тримати все під контролем. Стільки мого часу було витрачено задля цього, а все дарма.

Поки я думала, Женя вже сам прокинувся, вийшов з машини та поклав руки на мої плечі. Він хотів обійняти мене, але я не дозволила це зробити.

— Щось не так? — спантеличено запитав Женя.

Схоже, він аж надто серйозно сприйняв те, що відбулося вночі. Мені стало важко на душі від того, що доведеться зробити йому боляче, але іншого виходу, на превеликий жаль, не було.

— Ти ж розумієш, що вчора вчинили помилку?

Женя скривився, наче я дала йому ляпас.

— Помилку? Хіба я тобі взагалі не подобаюсь?

Варто було б збрехати, але мені не вдалося це зробити.

— Буду відвертою, подобаєшся, і навіть дуже. Але я не можу дозволити собі піддатися цим почуттям, враховуючи те, навіщо ти знаходишся тут.

— Невже ти відмовляєшся дати нам шанс лише через те, що я зараз граю роль хлопця твоєї сестри? — тепер у голосі Жені відчувалась роздратованість і образа.

— Хіба цього замало? Та як ти не розумієш? — обурилась я. — Я не хочу, щоб мене вважали дівчиною, що вкрала хлопця в рідної сестри, щоб помститися їй. Не хочу, щоб на нас дивилися під таким кутом!

Я вже хотіла йти до будинку, аж раптом Женя схопив мене за руку та притягнув до себе.

— Я знаю, як ми можемо бути разом, — прошепотів він мені на вухо.

Ми стояли дуже близько, так що я мимоволі згадала минулу ніч. Ах, як же це було прекрасно!

— Як? — тихо запитала я, ледве стримуючи себе від того, щоб поцілувати Женю та повторити нічні пригоди, але це було б зараз дуже недоречно.

— Ми можемо приховувати свої стосунки, поки знаходимося тут, а в Києві стати абсолютно звичайною парою, — запропонував Женя, а після недовгої паузи зізнався: — Ти мені вже давно подобаєшся, тож я дуже хочу дати нам шанс.

Я замислилась. Це здавалося сумнівною затією. Але ж ідея налякати Михайла та змусити його поїхати звідси також спершу мені не сподобалося, але спрацювала на всі сто, тож, можливо, варто було б спробувати. Врешті-решт, щастя завжди варте ризику.

— Гаразд. Я готова дати нам шанс.

Женя щасливо всміхнувся та поцілував мене, але я не дозволила цьому тривати довго, навіть попри сильне задоволення та бажання більшого.

— А тепер нам час повертатися. Про ці стосунки ніхто не повинен здогадатися, тож ми зайдемо через різні двері в різний час. Я буду першою. Якщо хтось запитає, то ти ходив до лісу, щоб зателефонувати мамі.

— Як скажеш.

Щаслива усмішка не зникала з обличчя мого хлопця. Ах, як же це чудово звучить — мій хлопець.

Я увійшла до будинку, у якому панувала цілковита тиша, та попрямувала білосніжним килимом до сходів, зрадівши тому, що ні на кого не натрапила, але, як виявилося, зарано.

— Доброго ранку, Настю! От чого я точно не очікувала від тебе, то це нічних пригод.

Почувши позаду себе голос тітки Міли, я здригнулася. От чому саме в цей день ця жінка вирішила рано прокинутися? Розуміючи, що мовчки втекти не вдасться, я повернулася до неї та вже хотіла сказати, що лише виходила подихати свіжим повітрям, але раптом згадала про свій зовнішній вигляд. Дідько!

— Немає чого соромитися, — продовжувала тітка. — Ти вже доросла дівчинка, тож маєш право розважатися.

Я розуміла, що кращим рішенням у цій ситуації було підіграти їй, тож саме це й зробила.

— Зізнаюсь, я справді провела цю ніч у компанії одного хлопця, але мені б не хотілося, щоб батьки чи ще хтось дізнався про це.

— Так-так, я все розумію, Настю, — тітка підморгнула мені. — Обіцяю, що нікому не розповім твій секрет.

Нарешті завершивши цю не вельми приємну розмову, я поспішила до своєї кімнати, щоб прийняти душ і переодягтись в нормальний одяг.

Коли я їхала сюди, то навіть не здогадувалася, що це місце, яке минулого разу забрало в мене щастя, подарує мені його знову.

Поглянувши в дзеркало, я помітила на своєму обличчі таку ж усмішку, як у Жені, і ледве змусила себе прибрати її, щоб ніхто нічого не запідозрив.

Але мене також гризла думка про те, що не може таке сильне щастя тривати довго. І це справді сталося вже наступного дня.