Розділ 10 (Женя)

Під час обіду прибув ще один Димчук. Богдан був менеджером у великій компанії в Німеччині та дядьком Насті з Інною. Незважаючи на набурмосене обличчя, інтуїція підказувала мені, що цей чоловік — хороша людина. Наскільки я зрозумів, причиною поганого настрою Богдана був його син Ярослав, з яким він, очевидно, мав не надто гарні стосунки.

Я спробував дізнатися в Інни більше на цю тему, але вона лише сказала:

— Краще звернись до Насті. З нас усіх лише в неї вдалося знайти спільну мову з дядьком Богданом.

Я поглянув на Настю. Вона саме про щось розмовляла зі своїм дядьком, уважно слухаючи співрозмовника та час від часу відповідаючи йому.

Я вирішив, що в той момент у мене була набагато серйозніша справа, ніж порпатися в чужих сімейних стосунках, тому зосередився на важливому.

***

Я чекав Настю вже десять хвилин. Не в її правилах було запізнюватися, що й змусило мене напружитися. Я вже навіть подумав, що Настя вирішила не брати участь в моєму плані, але ось вона нарешті вийшла з будинку та зустрілася зі мною в альтанці, як ми й домовлялися. Коли я побачив її, у мене відвисла щелепа. Вона була неймовірною: розпущене волосся, яскравий макіяж, червона сукня, яка їй надзвичайно личила, і туфлі на високих підборах.

— Вау! Не знав, що ти можеш бути такою… — я запнувся, бо не міг дібрати правильних слів.

Настя всміхнулася. Не так, як завжди, а якось по-особливому. У той момент я вперше повірив, що ми зможемо здійснити план.

— Буду вважати, що це комплімент. Ти готовий?

Я кивнув.

— А ти?

— Ще б пак.

Проникнути до будинку Михайла виявилося надзвичайно легко, оскільки всі двері в нього відчинялися завдяки кодовим замкам, а Настя чудово знала, що потрібні цифри — день народження власника.

У домі була чудова звукоізоляція, що допомогло нам залишитися непомітними. Настя завела мене на кухню, де взяла зі спеціальної підставки великий ніж.

— А це ще навіщо? — запитав я, дивуючись її поведінці.

— Для ефектності, — холодно відказала Настя, очевидно, уже вжившись у необхідну роль. — Я говорю, ти не заважаєш, зрозумів?

— Як скажеш, — погодився я.

Настя впевнено попрямувала до вітальні, де саме Михайло дивився якийсь фільм у жанрі фентезі.

Я навіть не встиг оглянути облаштування кімнати, як почалося шоу.

— Ого, що я бачу? Михайло Шушків проводить ніч наодинці. Повірити не можу.

Михайло одразу ж підскочив з місця, вимкнув телевізор і спантеличено подивився на свою колишню дівчину, навіть не помічаючи мене.

— Що ти тут робиш?

Він зробив крок уперед, але Настя виставила ніж уперед.

— Стій на місці, якщо не хочеш зробити своє становище ще гіршим!

Я ще ніколи не бачив Настю такою. Це була зовсім не та дівчина, яку я знав. Ця Настя більше не контролювала себе, вона була здатна на все. І я брехатиму, якщо скажу, що її новий образ не збуджував мене.

— Про яке становище ти говориш? Настусю, я нічого не розумію…

— Який же ти ідіот! Невже ти справді думав, що можеш зрадити мені з моєю сестрою та кращою подругою без жодних наслідків?!

Я підозрював, що Михайло вчинив щось погане щодо Насті, але навіть не здогадувався, що саме це. Тепер я розумів, звідки з’явилася вся ця лють. Очевидно, Настя накопичувала її весь цей час усередині себе та тепер нарешті знайшла спосіб звільнитися від неї.

— Але ж стільки часу минуло… — пробелькотів Михайло.

— По-перше, минуло лише двісті чотири дні, а по-друге, помста — це страва, що подається холодною.

Настя почала загрозливо наближатися до свого колишнього, так що навіть я почав боятися за його життя та здоров’я. Настав час втрутитися.

— Настю, годі. Він уже отримав своє, — я підійшов до неї та обережно поклав руки на худі плечі. — Залиш його в спокої.

На якусь мить мені здалося, що вона настільки захопилася, що відмовиться від нашого плану, але цього, на превелике щастя, не сталося.

— Гаразд, Женю, я зроблю це заради тебе, — Настя повернулася до Михайла. — Але якщо ще раз потрапиш мені на очі, тебе вже ніхто не врятує, віриш?

Він почав енергійно кивати.

— Я вже зранку поїду звідси, — пообіцяв Михайло.

Вау, план реально спрацював! Чесно кажучи, я до останнього сумнівався у тому, що в нас усе вдасться, але ось ми й досягли мети — Михайло поїде та не викриє наш обман.

Ми двоє залишили будинок Шушківа в стані певної ейфорії. Зупинилися ми вже на задньому дворі Димчуків. Як би мені хотілося продовжити цю мить, а не повертатися до свого спального місця на підлозі в кімнаті Інни!

— Я тут подумала, — Настя закусила губу, наче наважуючись на щось, — якщо цієї ночі ми вже наважилися на одне божевілля, то чому б не здійснити ще одне?

— Ти про що? — не зрозумів я.

Замість відповіді Настя підійшла до мене впритул і провела рукою по моїй щоці. От тоді я й зрозумів, про що вона.

— Упевнена, що хочеш цього? — вирішив уточнити я, ледве стримуючи своє збудження.

Поцілунок був найкращою відповіддю на моє запитання.

Робити це в будинку ми не наважилися, щоб випадково не привернути небажану увагу, тому вирішили усамітнитися в машині Насті. Було тісно, але ми не звертали на це увагу, насолоджуючись один одним.

Це була невимовно прекрасна ніч!