Розділ 6

Ось і настав день, коли час було вирушати до Карпат, де зараз жили мої батьки. Інна обрала для себе та Жені поїздку потягом, а от я надала перевагу машині, незважаючи на відверто поганий стан доріг у горах. Їхати цілий день за кермом, слухаючи улюблені пісні, було найкращим способом морально підготуватися до зустрічі з усіма моїми родичами.

Виїхала я рано вранці, а дісталася до пункту призначення лише пізно ввечері. Я була виснажена, але абсолютно спокійна та готова буквально до всього.

Зупинивши машину біля маєтку батьків, я вийшла надвір і вдихнула на повні груди свіже карпатське повітря. Як же давно я не була тут. Якщо бути конкретною, то минуло двісті три дні з того часу, як я востаннє гостювала в батьків.

Поглянувши на сусідній будинок, я здригнулася, згадавши, як минулого разу бігла звідти зі сльозами на очах, проклинаючи тих, хто зробив мені боляче, але вчасно відігнала спогади та поспішила зайти до розкішного маєтку батьків.

Усередині нічого не змінилося. Як завжди, все аж блистіло від бездоганної чистоти. Знявши взуття у передпокої, я хотіла непомітно піднятися на другий поверх і заховатися від усіх у своїй кімнаті, але на сходах побачила тітку Мілу, яка одразу ж змусила мене піти до вітальні, де зараз гості саме пили чай. Дорослі пліткували про спільних знайомих, а діти були повністю поглинуті іграми у своїх планшетах.

Виявилося, уже прибули всі, окрім Інни з Женею, яких десять хвилин тому поїхали забирати з вокзалу мої батьки, і дядька Богдана, який працював у Німеччині та мав можливість приїхати до України лише завтра.

Обійнявши буквально всіх родичів, я відповіла на декілька стандартних запитань («Як доїхала?», «Як здоров’я?» тощо), а тоді, поскаржившись на втому після довгої дороги, врешті зачинилася в своїй кімнаті.

Першим ділом я акуратно розпакувала речі та передяглась у домашній одяг, а тоді лягла на величезне ліжко, накрите м’яким білим покривалом, і втупилася у фотографію зі святкування мого останнього дня народження, що менше року тому власноруч почепила на стелю, бажаючи якомога частіше згадувати цю подію. Мимоволі я подумки повернулася на ту вечірку біля басейну.

Музика гриміла надзвичайно гучно. Я лежала у зручному шезлонгу, радіючи тому, що батьки на тиждень полетіли на Мальдіви, тож не зможуть побачити того, що зараз відбувалося на задньому дворі їхнього маєтку. Довкола нестримно танцювали люди, які були запрошені на вечірку з приводу мого дня народження, хоч я майже всіх їх не знала, але я не звертала на них увагу, бо біля мене вже був той, кому я хотіла приділяти кожну секунду свого часу. Це був Мишко, хлопець, з яким я зустрічалася вже півроку, якого палко кохала та якому безмежно довіряла.

— Дивись, що я знайшла! — я так захопилася поцілунками Мишка, що й не помітила, як до нас підійшла Інна.

У руках сестра тримала старий громіздкий фотоапарат миттєвого друку нашої мами.

— Нам потрібно сфотографуватися усім разом! — з ентузіазмом відгукнувся Мишко, намагаючись перекричати музику.

— Погоджуюсь на всі сто! Зачекайте дві секунди!

Інна зникла у натовпі, але вже зовсім скоро повернулася разом з нашою спільною кращою подругою Яною та її хлопцем Тимуром. Він узяв до рук фотоапарат, а дівчата стали позаду нас з Мишком, спершись руками на шезлонги. Я щасливо всміхнулася, навіть не здогадуючись, що щастя зникне вже за декілька днів, коли я дізнаюсь болючу правду.

Я різко підвелася на ноги, зі злістю зняла фотографію зі стелі та почала дерти її на маленькі шматочки, а тоді знесилено сіла та почала глибоко дихати.

Візьми себе в руки, Настю! Так, у минулому я справді не змогла тримати все під контролем, тож мені зробили боляче, але зараз я зрозуміла свою помилку та готова була піти на все, щоб більше не дозволити емоціям затьмарити мій розум.