Розділ 2

До будинку Інни я прибула ідеально вчасно. Піднявшись на потрібний поверх, я відкрила двері до квартири сестри (вона ніколи не зачиняла їх, коли чекала гостей) та зайшла до просторої вітальні. Інна зручно вмостилася в своєму улюбленому кріслі біля вікна з прекрасною панорамою Києва. Помітивши мене, сестра широко всміхнулася.

— О, привіт! Дуже рада тебе бачити. Я думала, що ти ще досі ображаєшся на мене, — Інна взяла зі столика поруч келих білого вина. — Вже боялася, що ніколи більше не розмовлятимеш зі мною. І я б зрозуміла, адже ж я…

— Не варто згадувати те, що трапилося, — сухо перебила її я, сідаючи на диван. — Я не ображаюся на тебе. По-перше, образа — це надзвичайно нераціонально, а по-друге, того, що сталося вже не змінити. Ти подарувала мені важливий життєвий досвід.

Сестра якось дивно на мене подивилася, але нічого на цю тему не сказала, а замість цього запитала:

— Ти збираєшся їхати на святкування татового дня народження?

Не маючи жодного бажання відповідати, я різко підскочила з місця та попрямувала на кухню.

— Хочу налити собі води, — вже перебуваючи в коридорі, гукнула я, намагаючись хоч якось пояснити свою поведінку.

— Усе ще не п’єш алкоголю?

— Усе ще не розумію людей, які за власним бажанням втрачають контроль над собою.

Увійшовши на кухню, я одразу ж помітила, що там стало значно чистіше, ніж минулого разу.

— Невже батьки нарешті змусили тебе найняти людину, що прибирає та готує? — запитала я, паралельно наливаючи в стакан мінеральної води.

— Та ні, то мій минулий друг, який терпіти не може бруд і неохайність, на одну ніч постарався. До речі, — Інна сплеснула руками, щойно я повернулася до вітальні, — я нещодавно заявила батькам, що зустрічаюся з чудовим успішним хлопцем вже півроку.

— Ти зараз серйозно?

— Так, — Інна знизала плечима. — Ну не могла ж я зізнатися їм, що мої найдовші стосунки тривали три дні.

— Ти ж розумієш, що повинна сказати їм правду або ж збрехати, що ти кинула цього хлопця?

Інна закусила губу. Я чудово розуміла, що це означало, — вона збиралася повідомити мені щось неприємне.

— Боюсь, усе не так просто. Я вже пообіцяла, що приїду з ним на татів день народження.

Я вже думала, що сестра більше нічим не зможе мене вразити, але, як виявилося, дуже помилялася.

Ще нещодавно це була розумна дівчина з мрією стати хірургом, але потім вона усвідомила дію своєї краси на хлопців. Інну можна було назвати типовою красунею: довге світле волосся, великі яскраво-сині очі, струнка фігура та третій розмір грудей, що так приваблював осіб чоловічої статі. Я ж була абсолютно не схожою на неї: темно-русяве волосся, карі очі, абсолютно звичайні риси обличчя та худорляве тіло.

Зрозумівши свою привабливість, сестра вирішила насолоджуватися нею на всі сто, покинувши університет і почавши жити лише в своє задоволення. Не знаю, як би вона існувала, якби не ті немаленькі суми грошей, що щомісяця надсилали їй батьки.

Чесно кажучи, я б також могла користуватися грошима чи зв’язками своєї сім’ї, але моє бажання бути самостійною та досягати всього самотужки не дозволяло мені цього. Єдиний дорогий подарунок, який я прийняла від батьків, — моя машина, срібляста Тойота Королла, керування якою було для мене найкращим методом заспокоїтися та відпочити.

Звісно ж, я могла б дозволити Інна самостійно шукати хлопця, що погодився вдавати її кавалера, але ніколи в житті так не вчинила б. Поки в мене є можливість контролювати життя двійняшки та допомагати їй, я обов’язково робитиму це, незважаючи ні на що.

— Гаразд, я вирішу цю проблему, — пообіцяла я, все ретельно обдумавши. — Є ще щось важливе, що мені потрібно владнати?

Очевидно, мої слова дуже задовольнили Інну та зробили її щасливою.

— Ні, це все, — сестра вирішила змінити тему. — До речі, я сьогодні купила фондю. Завжди хотіла спробувати, але все ніяк руки не доходили. Хочеш?

— Так, з задоволенням скуштую.