Глава 18

Марта

Коли машини Крейна під'їжджають до маєтку, я вже чекаю на них біля головного входу. Джуліан попередив мене, що вони повертаються не самі, та розповів основну інформацію.

​І ось уже Еван Вейл вибирається з машини. Підозріло оглядається довкола. Погляд нервово метається від ідеально підстрижених газонів до камер спостереження, а потім — до озброєних людей Крейна. Знаю, що він страшенно пручався цій поїздці, але після загадкового повідомлення, яке довело, що прихований канал розкрито, залишатися там, де він був, було б самогубством. Разом із ним до нас перекочували два головні трофеї цієї ночі: телефон і магнітна картка доступу.

​Але поглядом я вихоплюю інше. Леон якось дивно нахиляється вбік. Куртка трішки розстебнута, тому я помічаю в районі ключиці свіжу вологу пляму.

​«Ну що вони знов вчворили? Нестерпні діти».

​— У медпункт. Обидва, — командую, кивнувши Леону та Норі.

​Вже за хвилину розглядаю та обробляю рану на плечі Леона. Він примудрився добряче смикнути м'язи, через що рана знов почала підкровлювати. Нора стоїть поруч, злісно метаючи на нього погляди. Я рідко бачу доньку такою емоційною.

​«Цікаво, що між ними відбувається?»

​— Я ж казала тобі, Леоне, треба бути обережним, — цідить Нора крізь зуби, спостерігаючи, як я накладаю свіжу пов'язку. — Ти ризикував.

​Але Леон навіть не здригається від антисептика. Спокійно роздивляється нас обох.

— Він приставив тобі ніж до горла.

​— І що? Це автоматично робить тебе безсмертним? — Нора шаленіє.

​— Ні, — пирхає Леон, хоча я бачу, як він злегка всміхається. — Але я вже перевіряв — убити мене досить складно.

​Я мовчу, акуратно фіксуючи пластир. А вони раптом починають голосно хихотіти.

​«Що з них візьмеш? Діти».

​Але я зробила для себе поміточку: цей норовливий хлопчик, що звик посилати всіх навколо до біса, мовчки слухає догани від Нори і дозволяє їй командувати. Щось між ними іскрить.

— Норо, ти не постраждала? Тобі потрібна допомога?

— Усе гаразд.

​Коли ми повертаємось до вітальні, Крейн уже щось вивчає. Підходжу ближче. Ага, він вивчає перепустку Вейла.

​— Чому ти ніколи нею не користувався? — запитує, не відриваючи погляду від картки. — Сім місяців у тебе був доступ до їхньої інфраструктури.

​Вейл сідає поруч, нервово потираючи руки.

— Тому що я не самогубець. Я не знав, до чого саме вона відкриває двері. Якби це виявилась пастка, або якщо система зчитування миттєво відправляє сигнал тривоги... Будь-який запит міг одразу видати моє місцеперебування.

​— І ти мав рацію, — киває Джуліан та виводить дані на екран. — V-3 — це не штаб, це колишній логістичний вузол «Другого вироку». Місце, через яке вони ганяли транспорт, підроблені документи, специфічне обладнання і, цілком можливо, ті самі препарати для чистильників. Офіційно цей об'єкт був закритий і законсервований п'ять років тому.

​Леон не витримує і втручається:

— Можливо, ви зберете людей і поїдете туди? Якщо чистильники досі носять перепустки, база активна.

​— Ні, — Крейн згортає картку. — Ми не поїдемо туди просто зараз.

​— Чому? Це ж перша реальна зачіпка! — обурюється Нора.

​Та Джуліан лише дивиться своїм непроникним поглядом.

— Тому що зараз саме цього вони від нас і чекатимуть. А раптом ця картка була залишена як приманка?..... Та й подумайте, скільки людей «Другий вирок» зараз упустив через нас. Вони не змогли вбити Холта, Леона, Вейла. Вони там, мабуть, шаленіють. І команда зачистки може чекати нас будь-де. Тому спочатку Тео просканує весь периметр V-3 із супутників, перевірить споживання електроенергії, теплові сліди. Ми зможемо піти туди лише тоді, коли я знатиму, що на нас там чекає.

 Усі задумливо обмірковують ситуацію, що склалася. Дійсно, до біса неординарна ситуація, і поки що зовсім незрозуміло, як із неї вибиратися.

​Якраз у цей момент у моїй кишені оживає телефон. Але це не мій основний, а телефон, який залишив Рафаель. Хто ще може знати про цей номер? Адже чоловік користувався ним багато років тому виключно для екстрених випадків.

​Швиденько дістаю його. На екрані світиться одне текстове повідомлення:

​«Нам треба поговорити. Без Крейна. Без поліції. Рафаель мав рацію щодо одного. — Артур»

​І нижче — координати.

Серце миттєво пришвидшується. Артур. Напарник мого чоловіка. Але ж Рафаель залишив чіткі вказівки: «Не довіряй поліції. Навіть моєму напарнику».

Зависаю. Мимоволі міцніше стискаю телефон.

​— Що там? Марто, ви отримали щось важливе? — голос Джуліана виводить мене із заціпеніння. Здається, він зчитав зміну мого стану.

​— Це Артур, — піднімаю на них очі. — Колишній напарник Рафаеля. Він пропонує зустрітися. Пише, що Рафаель мав рацію щодо чогось, і просить приїхати одній, без нікого. Навіть уже є координати.

​Бачу, як Нора миттєво блідне, підступаючи до мене.

— Мамо, ні! Тато ж казав не довіряти поліції і навіть його напарнику. Це може бути пасткою. Точно.

​— Нора має рацію, — підтримує Крейн. — Вам не варто нікуди їхати. Цей канал зв'язку міг бути скомпрометований. Або ж... Артура просто могли змусити це написати, щоб виманити Вас.

​Я ж рішуче хитаю головою, ховаючи телефон назад у кишеню. Чомусь мені здається, що небезпеки немає. Інтуїція підказує, що я зможу дізнатися важливу інформацію.

— Саме тому я і повинна піти. Якщо Рафаель не довіряв Артуру, я зможу нарешті зрозуміти чому. Скільки років пройшло, а ми досі блукаємо в темряві. Я маю почути правду від нього.

​— У цій сім'ї взагалі хтось уміє не йти туди, де його можуть убити? — чітко лунає з іншого кутка кімнати голос Леона.

​Ніби й смішно, але нам не до сміху. Ситуація вкрай складна, і мене можуть викликати на роботу в будь-який момент. А там я вже точно буду не в безпеці. Тому хотілося б розплутати цей клубок якомога швидше.

​Тепер уже Нора втручається:

— Ти серйозно зараз?