Глава 13

Марта

Цифри на екрані виглядають як черговий смертний вирок, який винесли прямо тут, у цій кімнаті. 

​ЦИКЛ 22. ВІКНО ВИКОНАННЯ: 4 ДОБИ.

​У штабі западає важка мовчанка. Відводжу погляд від монітора. Мозок автоматично підкидає звичну думку: треба піти до медичного блоку, перевірити, як там Холт, чи стабільний у нього тиск, чи не почалася лихоманка. Але ноги просто не слухаються. Замість цього я стою і слухаю, як Тео продовжує працювати. Він лупить по клавішах так, ніби від швидкості його пальців залежить чиєсь життя. Хоча, власне, так воно і є.

​— Там немає імені, — нарешті видихає Тео, поки його очі швидко бігають по рядках. — Лише службовий номер, якийсь довгий зашифрований код і купа технічних позначок. Вони не тримають прізвища у відкритому вигляді.

​Джуліан Крейн зупиняється прямо за спиною хлопця, напружено вдивляючись в екран.

​— Це новий протокол безпеки, — звучить холодний голос. — Вони вдосконалили систему. Тепер особа жертви прихована навіть від більшості їхніх власних людей. Кожен вузол знає лише ту частину інформації, яка необхідна для виконання конкретної задачі. Спостерігач веде об'єкт, не знаючи причини вироку. Той, хто підробляє фінансові звіти, працює лише з рахунками. А медичний канал отримує вже готову вказівку, який саме діагноз треба підтвердити, не ставлячи зайвих питань і не вникаючи в біографію особи.

​Від цих слів мені знову стає страшно від цієї ідеальної невідомості. Ця система здається бездоганною. Але лікарський раціоналізм і звичка розкладати все по поличках вимагають чіткості.

​— Але ж хтось повинен мати повну картину, — наполягаю. — Хтось затвердив цей двадцять другий цикл і дав йому хід. Ми можемо витягти ім'я з цього їхнього коду?

— Дайте мені хвилину, — бубонить Тео, повністю занурившись у процес. — Я проганяю цей цифровий відбиток через усе, що ми маємо. Старі бази Морріса, які вдалося скопіювати з його сервера... Фрагменти справ, що залишив Рафаель... І закриті реєстри з протоколів містера Крейна. Звісно ж, я не шукаю якоїсь магічної кнопки, просто звіряю інформацію. Якщо цей ідентифікатор десь хоча б раз засвітився у відкритому вигляді, ми звузимо коло.

​Ми знову всі завмираємо. Здається, навіть Леон забув про свій біль — він підводиться і підходить ближче, бажаючи брати участь у процесі.

​«Впертий».

​На центральному екрані миготять десятки вікон, рядочки коду зливаються в суцільний потік. Програма Тео невблаганно відсікає невідповідності. Відсотки збігу повільно, але невпинно повзуть угору.

​— Давай, давай... — шепоче хакер, не кліпаючи.

​Раптом екран різко блимає. Зелений рядок завмирає посеред чорного поля:

​ЗБІГ ЗНАЙДЕНО

​Тео повільно відкидається на спинку стільця. Здається, він абсолютно приголомшений тим, що побачив на екрані. Я теж вчитуюся в розшифрований рядок. Літери складаються в слова, але мій мозок відмовляється приймати їхнє значення.

​«Не може бути».

​ЦІЛЬ 22: ЕДВАРД МОРРІС

​Кілька секунд, а може й хвилин, я просто дивлюся на ім'я людини, яку зовсім недавно бачила живою і вкрай впевненою у власній безкарності. Він погрожував мені й холоднокровно ставив свій підпис під фальшивими свідоцтвами про смерть. Зокрема, він зробив це зі свідоцтвом Леона.

​— Це помилка, — категорично хитаю головою. — Морріс не жертва, він просто не може нею бути. Він же один із них. Він відповідає за медичний канал. Як же так? Фізично не може бути у списку на ліквідацію. Я вже нічого не розумію....

Тому, щоб хоч якось підтвердити нелогічність цих слів, я повертаюся до Крейна і чекаю, що він підтвердить абсурдність цієї знахідки. Але в нього навіть обличчя не змінюється. Здається, чоловік абсолютно не дивується і не сумнівається.

​«Може, він уже щось знає та просто не хоче викладати нам усю інформацію одразу?»

​Він бачить, як пильно я на нього дивлюся, тому вже за секунду лунає:

— Для «Другого вироку», Марто, це вже давно не має жодного значення.

— Тобто вони знищують своїх? — подумки намагаюся скласти всю цю інформацію докупи.

​Крейн не відриває погляду від екрана.

​— На кожного, хто працює всередині системи, заведено досьє. Це їхня страховка: лікарі, поліцейські, виконавці, посередники — будь-кого можна перетворити на наступного «винного». Достатньо всього лише зробити помилку, поставити зайве питання або спробувати вийти з гри. Ну, або, на худий кінець, просто стати непотрібним. Це небезпечна система, і всі, хто туди входить, знають, що такий кінець цілком імовірний.

​«Як це колись сталося з тобою», — проноситься в голові, але я мовчу.

​— Після того, як ви забрали Леона з моргу, виходить, що Морріс впав у немилість, бо план не спрацював, — продовжує Джуліан. — Хтось нагорі, певно, вирішив, що він втратив контроль, не впорався із завданням. Або ж, можливо, Морріс запанікував і став небезпечним. Хай там що, а його досьє дістали з полиці й пустили в роботу.

​Леон, який до цього напружено слухав кожне слово, раптом тихо шипить, зціпивши зуби. Здається, зашите плече знову дає про себе знати.

​«Треба поглянути, що з ним», — спрацьовує лікарський інстинкт.

​Але не встигаю я й кроку зробити, як Нора вже опиняється поруч із хлопцем.

​— Тобі краще сісти, — говорить максимально тихо.

​Я ж, як мати, відразу помічаю зміну в її поведінці. Зникає та звична захисна різкість, з якою вона спілкується останніми днями. Натомість з'являється обережність. Вона не просто механічно підтримує його за лікоть, допомагаючи опуститися назад у крісло, — вона затримує погляд на його обличчі. В її поведінці відчувається цілком щирий інтерес.

​І Леон, здається, відповідає їй тим самим — із неприхованою цікавістю розглядає її зблизька. Він — успішний гонщик, зірка, людина, яка звикла до адреналіну та швидкості. Але зараз він поранений, виснажений і напрочуд людяний. Я цілком розумію свою доньку. Важко не звернути на нього увагу. Яким би він зараз не був, це не змінює того факту, що він цікавий чоловік.