Пролог.

   Ранкова пробіжка пробудила в чоловікові енергію і апетит. Повернувся з парку у дім. Тихо. Ніхто не зустрічає. Зиркнув на годинник — майже 7:30 ранку. Нічого дивного, переважно Евеліна ще спить в такий час.

    Піднявся нагору, до спальні. Тихо ввійшов, побачив дружину на широкому ліжку. Солодко посапує, загорнувшись в ковдру. Довге каштанове волосся розсипалося по подушці. Промінці ранкового сонечка танцюють по смаглявих щічках. Злегка поворухнулася, спить далі. Даниїл всміхнувся, тихо пішов до ванної.

  Коли вийшов з душа, побачив, що Ева вже прокинулася. Сіла, кумедно посміхнулася, пригладила волосся. Поправила тонку бретельку нічної сорочки, яка сповзла майже оголюючи пишну грудь.

− Привіт, красунчику. Ти вже з пробіжки повернувся? — сонно, ніжно заговорила. Потягнулася. — Не дуже поспішаєш сьогодні?

   Дан зупинився за два метри від ліжка, хитро всміхнувся, милуючись ніжною своєю пушинкою. Що їй сказати? Явно забула, що сьогодні субота, на роботу йому не обов’язково. А от Евеліна хотіла витягнути його на якусь чергову виставку картин, чи скульптур сьогодні. Та, якщо не згадає який день... Можна провести його цікавіше.

− Привіт, спляча красуне. Так, я вже й чотири кілометри набігав і помитися встиг. А... Взагалі, то можу трошки затриматися, якщо... Ну... — лукаво примружив око, припинив підтримувати рушник, який огортав його стегна. Той плавно впав на килим. Жінка весело засміялася.

− Ой, в тебе щось впало... —  проказала, прикусивши губку.

   Її погляд жадібно ковзнув по спортивному тілі чоловіка. Від широких, м’язистих плечей, по пласкому животі, нижче, ще нижче. Задоволено муркнула, милуючись краплинками води на  його грудях.

− Зате щось інше піднялося... — хихикнув.

  Повільно, покрокував до ліжка, виляючи попою. Ева жартома сказала:

− Ой, що це ви задумали, пане Ковальський? — відсунулася далі, прикрилася ковдрою. — Який ви нескромний, — здушувала сміх.

− А ви не здогадуєтеся, дорогенька? — підіграв їй поважним тоном, насправді теж крізь сміх. — То я вам скажу по-секрету, — виліз на ліжко колінами, почав повільно добиратися до жінки, вона відсувалася. — Я так набігався, зголоднів... Аж так, що... — а тоді різко зірвав з неї ковдру, перекинув на спину і притиснув до ліжка. Загарчав, як звір, — Зараз вас з’їм! — і почав «гризти» її шийку, нижче, до грудей. Насправді ніжно кусав, дражнив губами. Ева жартома закричала:

− Рятунку! Він мене з’їсть! — а тоді не витримала і дзвінко зареготала. Було лоскотно. Обійняла Дана за шию, притягнула до себе.

− М-м-м... Мій хороший... — солодко муркотіла.

   Чоловік перестав гарчати, навис над нею. Ніжно лизнув її губки кінчиком язика. Ще і ще. Почали гаряче цілуватися. Пестити одне одного. Бажання накривало, мов хвиля.

− Золотко, мій спокусник, — лагідно протягнула, переводячи подих. — Який ти красивий, Даніку.

− Моя чудова... Так тебе хочу, сонце, — хрипко шепотів.

   Того дня Евеліна аж близько обіду збагнула, що то субота, коли йти на виставку вже було пізно. Ранковий сеанс кохання закінчився тим, що вони солодко позасинали, ледве притомні від насолоди. А коли прокинулися, пішли в душ. Там пристрасть знову заволоділа молодими тілами. Тож коли вийшли звідти, Ева ледве пам’ятала власне ім’я, не те що про якісь скульптури. Потім готувала смачний і дуже гарний сніданок. Мило посиділи. Запашна кавка, слово за слово... Мріяли, планували все про відпустку. А там і почала думати, що готувати на обід.

− Золотко... А давай нікуди не поїдемо сьогодні. Тільки ми. Посидимо собі, якийсь фільм подивимося. Покажеш мені свої нові вироби. Що думаєш? Не хочу нікуди поспішати, — запропонував Даниїл. Взяв долоньки дружини,  заглядав в очі.

− М-м-м... Коли ти такий милий, домашній, а не діловий, зайнятий шеф, я просто тану, — радісно сказала. — Супер. Тільки не таке кіно, як того разу, тепер моя черга обирати. Гаразд? — відповіла задоволено.

  Чоловік широко всміхнувся.

− Як скажеш... — коротко цьомкнув в губки. — Тільки вибери таке, щоб я не заснув, — засміялися обоє.

   Той день був справді гарним. Дуже раділи, що вдалося провести час разом, відпочити. Їм бракувало такого, бо переважно Даниїл постійно зайнятий своїми готелями, Ева творчістю і створенням домашнього затишку. Час летить так швидко. Легко загубитися в буденних клопотах і стресах, забути про найважливіше.

   Ніщо не передвіщало неприємностей. Здавалося, між ними все чудово і так буде завжди. Та вже наступного дня все кардинально змінилося. Один телефонний дзвінок...