Розділ 7(2)

   Врешті, після довгих прохань, Ева пообіцяла чоловікові подумати. Не змогла одразу твердо відмовити. Все ж, якась невидима сила тягнула її до того, кого покохала вперше і, здавалося, востаннє. Звісно, навіть не допускала думки, щоб от так просто помиритися і далі жити, як нічого не бувало. Але та вечірка...

  Коли побачила Луку, згадала його пропозицію їхати в Німеччину. Це ще гірше ускладнило прийняття рішення. Було боляче дивитися, як хлопець страждає, так щиро просить провести з ним той час. Готовий настіж відкрити серце, подарувати все, що тільки має. Оплатити всі витрати, організувати незабутню подорож. Тим більше, що Евеліні дійсно хотілося відпочити після всього, що було. Побачити ті цікаві місця.

   Навіть думала порадитися з батьком про це. Але побоювалася розповідати йому про почуття названого брата. Не знала, як він це сприйме. Потім наважилася поговорити з мачухою про Даниїла. Жінка, як і раніше, спокійно уточнила дещо, вислухала. Тоді сказала:

− Переживаєш, що тесть не витримає того? А, хто той Шміт взагалі, що батько Дана так його боїться?

− Ну, він просто дуже поважає Шміта, не хоче псувати стосунки. Це молодший брат діда Матвія Борисовича. Він постійно був дуже щедрий і добрий до нього. Колись навіть врятував життя. Батько Дана був ще малим, впав десь, поранився. Потрібна була дорога операція. Тоді дядько Отто заплатив. А пізніше поміг Борисовичу розкрутити бізнес. Тепер теж є інвестором, від нього багато залежить, — пояснила дівчина, відпила соку. Вони сиділи в кухні, коли чоловіки вже пішли спати.

− Он, як? І він такий консервативний?

− Так, на рідкість принциповий. Любить жити за строгими правилами. Ретельно обирає своє коло спілкування і працівників, щоб керувалися теж високими нормами. Не терпить гуляк різник і подібних.

− Знаєш, він мені вже подобається, — всміхнулася Катя. — То, ти думаєш поїхати тільки заради репутації? А реально миритися з чоловіком? Не хочеш глибше розібратися в тій історії? Може там дійсно не все так погано? Судячи з того, як твій Дан поводиться тепер...

− Не знаю. Боюся, що з моїм бажанням не вірити в зраду, можу бути засліплена. А Даниїл зрозуміє, що мене можна дурити і далі. Поплачу і забуду.

− Можливо. Але... Все ж, хіба в тебе немає певних сумнівів? Ти більше віриш тій гадині, подрузі, ніж чоловікові, з яким прожила стільки років, якого добре знаєш? Хочеш, я попрошу Луку, щоб перевірив на правдивість ту фотку і аудіозапис? Він легко це зробить.

− Ні! Ні, не треба ще його сюди вплутувати! — емоційно запротестувала Ева. — Я не хочу, щоб він бачив ту гидоту!

− Ну, справа твоя. Знаєш, якщо чесно, був час, що я була в подібній ситуації, як ти зараз.

− Правда? Твій чоловік... Його звинуватили в зраді, але це був наклеп?

   Жінка опустила очі. Зітхнула. Потім набрала більше повітря, розповіла:

− Ти казала про сліпоту... Дійсно, так часто буває. Коли любиш когось, дуже важко оцінювати об’єктивно. Ми схильні все виправдовувати, вірити в краще, бо впевнені, що дорога людина не могла зробити свинства. А дехто навпаки, дуже ревнує, підозрює погане навіть там, де його немає. Це теж через почуття, хоч і трохи неправильні часом. Бо коли тобі байдужий хтось, то не переймаєшся — вірний, чи ні. Так і я колись...

− А... Ти до якої категорії належала?

− До першої, — зітхнула, всміхнулася ніяково. — Мені казали, що чоловік має інтрижку. І то не раз. То з однією, то іншою дівкою. Вільхельм все заперечував. Поводився, як чудовий сім’янин і батько. Я була впевнена, що то все тільки заздрісні язики, яким не дає спокою наше щастя.

   Ева аж стиснулася ціла, скривилась.

− І... Зрештою, ти переконалася, що... Він брехав? — ледве вимовила. Власний біль від зради чоловіка ще гірше загострився, коли уявила ситуацію Каті.

   Жінка сумно кивнула.

− На жаль, так. Одного дня мені довелося поглянути правді в очі. Рожеві окуляри впали, коли застала Вільхельма з юною студенткою в нашому заміському домі.

− Жах! От тобі й князь… — аж очі зволожилися. Не могла це слухати. Хоч жінка розповідала без сліз, явно вже переболіло, але...

− Уяви, я навіть тоді не одразу повірила. Здавалося, що... Не так зрозуміла, я ще далі шукала якісь виправдання. П’яний може, чи щось підсипали. Але врешті Віл сам не витримав, відверто мені все розповів.

− Що?

− Запевнив, що і далі мене кохає, хоче, але... Не може без того, щоб час-від-часу не відчути себе особливим в ліжку з дівчиною не старше 19 років. От такий в нього пунктик... Як виявилося, — важко зітхнула. Помовчала, а тоді додала:

− Просив, щоб я змирилася з його слабкостями, якщо можу. Обіцяв, що ніколи не позбавить мене і сина своєї підтримки, фінансування. Хотів і далі бути сім’єю. Але...

− Ти все ж покинула його?

 − Не одразу. Мені знадобився десь місяць, щоб обдумати все, переварити. Зрештою, ми залишилися друзями, якщо можна так сказати, — косо всміхнулася. — Я переїхала з сином в інше місто, почала будувати нове життя. Віл помагав нам фінансово, як і обіцяв. Лука отримав хорошу освіту, можливості. Зараз, як бачиш... Любить батька. Все в них нормально.