Розділ 7(1)

  Під кінець ранкового тренування Ева дістала завдання від тренерки зробити ще 20 стрибків на степі.  Досить високому. Сили вже на межі, піт рікою, але ще трошки... І ще...

− Дев’ятнадцять, двадцять! Ох, все! Зробила, — ледве вимовила, дихання трохи збилося. Але щасливо посміхалася, задоволена собою. Схилилася, тримаючись за ноги вище колін.

− Супер! Хороша дівчинка, — похвалила Катя. — А тепер водички, — подала дівчині пляшечку. Ева відпила. Взяла рушник, почала витирати піт з чола.

− Аж не віриться, що тепер стільки можу, — радо сказала. Тренерка всміхнулася. Кивнула.

− Ага, ще недавно ти ледве пробігала кілометр на низькій швидкості. А зараз — фантастика! Дивися, скільки всього ти робиш за одне тренування. Біг, вправи, присідання, стрибки, ще повно всього. І навіть не надто втомлена. Правда ж?

− Так. Раніше я ледь не вмирала вже за двадцять хвилин навантаження. А тепер... Кать, це реально фантастика! — з піднесенням сказала, — З кожним тижнем можу все більше і більше.

− Так, організм тренується, м’язи стають міцніші. І взагалі, тепер в тебе м’язи, а не жирок, — показала жестами, яке в’яле, слабке було раніше тіло. — Тому... Навіть з твоїми теперішніми 69 кілограмами маєш класний вигляд. Справді, це я тобі кажу, як профі. А, якщо скинеш ще кілька кілограмів і підкачаєш деякі місця... — закотила очі, жартома присвиснула, — Ой дівчино... Що то буде... Тебе страх буде без охорони десь саму пускати. Вже зараз страшно.

   Евеліна засміялася. Приємно. Неймовірно приємно! Навіть не мріяла про такі грандіозні зміни за такий короткий час. Було непросто, але... Ніби помолодшала на років 5 мінімум. Так чудово знову бути стрункою, енергійною. Хоч ще й не до кінця така, як була, але вже дуже собі подобалася. І не тільки. Почала ловити на своїй персоні море захоплених чоловічих очей. Як колись. Не тільки Луки.

    Самооцінка росла в геометричній прогресії. Впевненість у власних силах теж. І справа навіть не стільки у вазі, як в усвідомленні того, що вона може контролювати своє життя. Може бути сама собі господинею, а не безвольною рабинею власних слабкостей. Від цього ставало надзвичайно приємно! Наче стала молодша ззовні, але значно доросліша всередині. Клас!

− Дякую, Кать. Не знаю, як вам дякувати за все, що для мене робите, — проказала, аж сльози виступили. Така щаслива, що нова сім’я виявилася дуже турботлива. Обійнялися.

− О, що ви тут робите? Мам, ти Еву до сліз довела тренуванням, чи що? — запитав Лука. Він саме повернувся до дівчат. Виходив поговорити по телефону.

− Та, ні, то я з радості, — ніяково відказала Евеліна. Одразу витерла очі.

− Он як? Добре, бо я вже думав, сталося щось. То чудово, що ти з радості. А хочеш ще більше порадіти? — загадково поглянув на жінок. Вони з цікавістю дивилися на хлопця.

− У мене хороші новини. Батько скоро повернеться зі Штатів і запрошує мене до себе.

− О-о, супер, — всміхнулася Катерина. — коли хочеш їхати?

− Він каже, десь за два тижні, а може й швидше прилетить, — бадьоро відповів, поправив рушник на шиї. Перед тим тренувався разом з Евою. Спітнілий весь.

− Добре, — кивнула мати.

− Евусік, а що ти скажеш на пропозицію поїхати зі мною? — грайливо заглянув в очі дівчини. Та здивувалася. Витріщила очі.

− Що? В Німеччину?

− Так. Там дуже класно. Тобі сподобається. Я казав, що мій батько — з давнього князівського роду?

− Ні... Не пригадую, — розгублено відповіла. Здивовано зиркнула на мачуху. Та ніяково всміхнулася.

− Так, і живе в замку. Не такому величезному, як інші, але... Біля замку є дуже гарна ферма, де багато різних тваринок. Поблизу поля, ліси, озеро. Краса неймовірна. Ти просто мусиш це побачити! — з шаленим блиском в очах пояснив.

− Ого, цікаво, — всміхнулася. Знову поглянула на тренерку. Та мімікою показала, що це хороша ідея. Але ж... Їхати удвох так далеко? З хлопцем, який геть не брат насправді?

− Знаєш, я... Не знаю. Це... Навряд, чи я зможу, — почала ніяково. Неприємно було прибивати його ентузіазм.

− Чого це? Зможеш. Хіба не ти ще недавно казала, що дуже любиш замки, подорожі, потребуєш нових вражень? Оце саме воно. Те, що тобі треба. Ні про що не хвилюйся. Ніяких грошей не треба, нічого. Просто покатаємося, покажу тобі де народився. Буде цікаво, от побачиш, — впевнено вмовляв Лука. Явно не збирався здаватися.

    Ева ще трохи пробувала наводити якісь причини, відмовки, але він явно відчував, що все це пусті слова. А не хоче їхати вона тільки тому, що не забула тієї розмови в басейні. Хоч обоє більше старалися не повертатися до теми стосунків, Ева знає, що для нього не просто зведена сестра, а значно більше. Врешті Катерина припинила ту дискусію, вислала обох в душ. Порозходилися митися.

   Як тільки Евеліна вийшла зі спортклубу, побачила пропущені дзвінки від Даниїла. Ох... Серце пришвидшилося. Якась частина жінки все ще сердилася, боліла від тієї зради. Знову, як нав’язлива маячня, перед очима виринуло фото, де коханий лежить в ліжку з голою Іркою. Вона цілує його в шию. А інша... Інша половина Еви так скучила, що деколи здавалося, ладна різко все кинути, забути  і мчати щосили до чоловіка, чиї обійми обіцяють рай.