Розділ 6 (3)

− Ти зовсім сказився!!! Ну, ні... — аж задихався, ледве міг говорити. — Я тобі зараз покажу мулатку! І четвертий розмір, і дорогу до стоматолога!!!

   Даниїл різко підскочив до брата і вхопив його за шкірку. Замахнувся кулаком, щоб дати по зубах. Але Матвій відхилився і рука влетіла в спинку дивана. Це ще гірше розізлило молодшого.

− Ей! Ти чого?! — скрикнув непрошений гість.

− Непотріб! Ти ще повій сюди притягнути надумав?! Ще чого?! Я не настільки схиблений, щоб дозволити тобі зробити тут бордель, а тим більше самому спати з якось хвойдою! Не суди всіх по собі!!! Даю тобі останній шанс! Вимітайся, поки цілий!!! — кричав так, що запросто міг нарватися на охорону і виселення з готелю.

− Дане, та не будь дурним! Чого ти боїшся?! Я ж знаю, ти вже давно без сексу! Думаєш, та твоя краля xxl не спить там  ні з ким? Свята? Ідіот! Я все знаю − ви розійшлися! То чого ти паришся?! — крикнув, вставши з дивану.

− Заткнися і вали! – знову голосно повторив Дан.

− Припини, ну чого ти бісишся? Випустимо пару і по всьому. Чи тобі грошей шкода? Ну, мужик… Вони за пару сотень та-аке зроблять…

   Даниїл зціпив зуби, терпіння на грані. Знову послав його подалі. Брат не здавався. Хитро примружився, сказав:

− Чи я не все знаю? А-а... Здається, розумію. Ти з Іркою спиш? Точно. Ну, тоді... — хихикнув лукаво.

− Закрий морду!!! Бо зараз закрию! Не ляпай дурні! Та зараза вже і тобі наплела своїх фантазій?! Не з її щастям! Чув?! — гаркнув Дан.

− Ой-ой... Не треба. Ми вже не діти, братику. Можеш не червоніти. Та, як би не було... Скільки ти вже в Німеччині? Біля двох тижнів? Не свербить? — жестом показав між ноги.

− Ну, все! З мене досить! Забирайся!!! — різко пішов, відчинив двері, а тоді повернувся і вхопив Матвія за плечі. Не встиг той зорієнтуватися, як брат з нереальною силою штовхнув його і випхав з номера у коридор. Кинув так, що красень полетів на підлогу, як мішок картоплі. Голосно скрикнув.

− Ти, що робиш, придурок!!!

− Подякуй, що залишив тобі зуби! Буде чим либитися до дівок! Тільки зроби послугу собі і нам — шукай хоч тих, що згідні, а не так, як тоді!!!

   Даниїл не чекав, поки брат підніметься з підлоги, швидко повернувся в номер, зачинився з середини. Сперся плечима об двері. Відкинув голову назад.

− О-о-х... Сказитися можна. Та, що ж це таке... — пробурчав сам до себе.

   Трусився цілий, серце гатило, як після кросу. Під дверима чути було сердиті крики Матвія, який не міг повірити, що все так закінчиться. А такі плани були...

   Глянув на руки, пальці тремтять. Обручка нагадала йому про Еву. Важко зітхнув. Слова брата про те, що вона там напевно спить з кимось вкололи, як ножі. Прокляття! Дожився. Що робити? Начхати на все і їхати до жінки? Що буде, те буде. Вижене, то вижене. Чи найняти детектива, який пригляне за нею? Хоч дізнатися, що в Евеліни з тим братом. В голові хаотично крутилися протилежні думки. Сумніви, страхи. Не звернув уваги, що голос Матвія стих. А невдовзі у двері хтось постукав.

   Даниїл, мов прокинувся від заціпеніння. Думав, то брат не здається. Хотів вже гаркнути йому ще якісь «благословення». Обернувся, поглянув у вічко. От трясця! Ще гірше!

   Перед входом стояли дві дівчини у коротких спідничках. Тонкі плащики були розстебнуті і не приховували глибокі декольте. Розкішні груди, мов би підморгували, запрошуючи погріти об них руки. Серце чоловіка почало стрибати ще сильніше, в голові пульсувало. Божевілля!

    Одна блондинка, худіша, а інша... Капут! Тому Матвієві треба голову відірвати! Вона дійсно схожа на Еву! Смаглява, з довгим темним волоссям, повними губами, великими грудьми, кругленькими стегнами. Все, про що міг мріяти Даниїл. От тільки... Не все. Це − не Евеліна!

   Різко відвернувся від дверей. Вилаявся беззвучно. Потім вкусив себе за губу, постояв ще секунду. Дівки стукали ще кілька разів, щось щебетали німецькою, англійською. Даниїл тихо відійшов від дверей, подався до ванної, зачинився там і знову поліз під душ. Цього разу холодний.

    Коли повернувся до кімнати, під дверима було тихо. В телефоні пропущені дзвінки від Матвія. Та, хай. Непотріб. Аж раптом Дан подумав про те, як же старший дізнався де його шукати? Невже батько сказав? Наврят чи. Він же з ним майже не розмовляє, відколи Матвій отримав судимість. Хто ж тоді?

   Пішов на ліжко, загорнувся в ковдру. Після холодної води по тілу бігав мороз. Але потроху почав зігріватися і заспокоюватись. Може до батька подзвонити? Чи до Еви?