Розділ 6(2)

 Ще два тижні пролетіли для Даниїла у роботі. Довелося поїхати в Німеччину, щоб зайнятися новим готелем. Давно мріяли з батьком розширити бізнес і за кордоном. Викупили старий, але дуже особливий будинок у передмісті Шверина. У тій надзвичайно мальовничій місцевості, серед прекрасних озер і палаців не бракує туристів у жодну пору року.

   Дан зустрічався з різними спеціалістами, які почали займатися реконструкцією дому і всім решта, щоб старий клуб любителів астрономії перетворився на сучасний готель. Будівля історична, тому деякі зміни були заборонені. Тож довелося добряче подумати, як переобладнати все. Додати сучасного комфорту, зберігаючи колишню розкіш.

   Хоч голова кипіла від складних рішень, намагання порозумітися з німцями через перекладача, але з іншого боку чоловік радів. Складна робота помагала відволікатися від туги. Не думати без кінця про Евеліну. Хотів дотримати слова, яке дав дружині. Не їхати до неї, доки сама не дозволить, або не приїде. А це було кошмарно важко. Постійно то одне, то інше нагадувало про кохану мулаточку. А найгірше боявся, чи не закрутиться в неї щось з тим «братом». Адже вона ображена, під впливом емоцій може втнути щось необдумане.

    Так хотілося побачити її! Щодня переглядав фото, відео, де вони разом, або сама Ева. Коли ще був удома, часто заходив у її майстерню. В кімнатці, де Евеліна творила свої шедеври, все залишилося як було. Інструменти, матеріали, деякі вироби. Гарні статуетки, які ліпила, прикраси, кілька гарних картин, повно різних ескізів, малюнків. Окрім тих чудових рельєфів, що висіли у вітальні, спальні і ще кількох видних місцях.

   Почав картати себе за те, що не помагав дружині більше в плані кар’єри. Вона дуже талановита, але ніколи не мала великих амбіцій. Не прагнула широкого визнання, чи крутих гонорарів. Задовольнялася скромними похвалами і сумами за свої роботи. А частіше і зовсім не продавала, а роздаровувала сувеніри. Постійно пригадував, як вперше побачив цю дівчину на набережній. Таку юну, скромну, але дуже особливу.

   Ще одним плюсом роботи у Німеччині було те, що Ірка не приїздила до нього, як в рідному місці. Даниїл сподівався, що можливо, те чудо вже відчепиться, зрозумівши, що не має шансів. Домовилися, що Жанна буде наглядати за Іркою час-від-часу. Якщо та і далі робитиме якісь дурниці, тоді натравити на неї батьків. Ті обов’язково запхають її в якусь клініку.

   Зі своєю матір’ю Дан звів контакти до мінімуму. Хоч вона не казала прямо, але відчував, що явно не дуже засмутилася від розставання сина з дружиною. Трясця! Роки минули, а вона так і не змогла прийняти Евеліну в сім’ю. По-справжньому прийняти. Терпіла її, бо не дали вибору, але...

    Добре хоч батько трохи інакше ставиться до вибору сина. Він завжди дивився з більш практичної точки зору. З допомогою детектива перевірив Еву, як тільки дізнався, що син не на жарт захопився якимось дівчиськом. Переконався, що не мисливиця за грошима, не зрадниця, не брехуха, без серйозних хвороб, боргів, шкідливих звичок і подібного. Цього йому було досить щоб заспокоїтися. А, от Марії Остапівні, на жаль, ні. Та їй хтозна, чи взагалі хтось міг би сподобатися. Данові здавалося, що не народилася ще та супердівчина, яка б стала бажаною невісткою для його матері. Намагався менше про це думати.

   Згідно планів Даниїл мав вирішити ще деякі справи і через два дні повертатися додому. Під вечір поїв у ресторані і прийшов до готелю відпочивати. В такі години було найважче. Самотність допікала, мов гарячим залізом. Прийняв душ, одягнувся в халат і сів на дивані. Взяв до рук телефон щоб подзвонити до Евеліни. Не чув її голосу вже добрячий тиждень. Намагався не набридати часто. Та не встиг натиснути кнопку виклику, як в двері хтось постукав. Дан пішов відчиняти. Не повірив очам і вухам.

− Матвій?! Ти що тут забув?! — шоковано запитав брата, якого не бачив мабуть кілька місяців, або й пів року. Скривився, наче примару зустрів.

   Під дверима стояв молодий брюнет дуже схожий на Даниїла, тільки трошки кремезніший і вищий на кілька сантиметрів. Широка посмішка весело розтягнулася на вродливому обличчі. В чорній шкіряній куртці, модних обтислих штанах, стильних туфлях. Не чекаючи запрошення, красень впевнено ввалився до кімнати. Заговорив, розглядаючись довкола:

− І я радий тебе бачити, братику. А тут непогано... — прицмокнув, оглядаючи дорогий номер готелю. — Не те, що той свинарник, де я живу. Все-таки добре, що я приїхав. Мені подобається.

   З розгону впав на розкішний диван, розкинув руки і ноги на боки.

− А їсти щось є? Випити? Я б не відмовився.

   Дан врешті отямився, переборов свій шок і злість, яка раптом закипіла всередині, обізвався строго:

− Якого милого ти сюди приперся?! Хто тобі сказав де я є?!

− Ой, братику... — саркастично надув губи Матвій. — Як негарно з твого боку. Ми так давно не бачилися, я приїхав до тебе в таку далечінь, а ти он як?

− Матвію! — захлинався від обурення. Аж важко говорити. — Вали звідки прийшов! Ти тут ночувати не будеш! Я працюю! А тобі тут нічого робити! Одні біди від тебе!

− Та, облиш... Досить гнути з себе такого ділового. Не моя вина, що ви викинули мене з сімейного бізнесу. Я б тобі поміг. Тим більше, що трохи знаю німецьку. На відміну від тебе, мудрагелю, — як в дитинстві, показав язика.

    Даниїл підійшов ближче і зрозумів, що брат випивши. Запах алкоголю почав розходитися по просторій кімнаті. Це ще гірше розізлило. Гаркнув, не подумавши: