Розділ 6(1)

  Жанна сиділа на лавці і м’яла в руках телефон. Хоч день і досить теплий, по тілу пробігав мороз. Мабуть, від хвилювання. Не хотілося, щоб Даниїл бодай на мить подумав, що і вона за прикладом Ірки намагається звабити чужого чоловіка.  Домовилася з ним про зустріч з турботи про подругу. Ну, ще й про себе трохи, якщо вже бути чесною до кінця.

− Привіт, — спокійно привітався, сідаючи біля неї. Приємний запах парфумів полоскотав носа.

   Дівчина ніяково відповіла. Мимоволі всміхнулася, окинувши поглядом елегантного чоловіка. Дан завжди одягається зі смаком. Частіше в діловому стилі, а деколи по-спортивному. Та що б не було на ньому, вигляд однаково класний. Стрункий, високий молодик, не гора м’язів, але... Капут, як же все шикарно «виліплено»! Можна забути про що хотіла говорити. Та-ак, Жанно... Тільки без зайвого!

− Що ти хотіла? — ледь всміхнувся.

− Даниїле, я... Ти тільки не подумай, я нічого такого... Просто... Переживаю за Евеліну. Недавно бачилася з Іркою. І...

   Чоловік скривився, почувши те ім’я.

− І, що?

− Ну, вона говорить такі речі, що... Вже не знаю, що думати. Невже вона так нахабно вигадує все? Кохання у вас неземне, бачте, — з відразою скривилася, — Ти тільки не злись, але мені бридко від цього! — голосніше сказала, розглянувшись по парку. Але ніхто їх не слухав. Емоції розбурхувалися все більше, коли пригадала, що їй розказувала подруга. Вже колишня, ясна річ. — Ригати хочеться, як та ціла Ірка після їжі!

− Що?! — здивовано перепитав Ковальський. — Ірка рвала після їжі? Чого це? А з тобою все нормально? Що ви їли?

− Та нормально зі мною! Підозрюю, що в неї булімія, постійно біжить одразу в туалет, коли з’їсть щось, але то неважливо. Мені вже не шкода! Хай робить, що хоче, психована! Головне, Дане... Прошу, скажи на Бога, що то все неправда. Що ти не такий козел! Чи так? Невже вона правду каже, що ви вже місяцями спите, відколи Ева набрала вагу?! Ти хоч уявляєш, як їй важко? Вона ж... Ну, погладшала трохи, але ж це не означає, що не любить тебе!

   Чоловік витріщив очі, задумався. Крутнув головою, а потім загадково всміхнувся. Наче зрадів трохи. Жанна спантеличилася, а навіть обурилась.

− Ти чого посміхаєшся? Що я смішного сказала?!

− Вибач, просто... Жаннусік, ти молодчина. Не знаєш, як мені помогла.

− Що?! — глянула, як на ненормального.

   Даниїл пояснив:

− Слухай, я радий, що ти переживаєш за Еву. Молодець. Хоч одна подруга виявилася щира. Але можеш бути спокійна, я нічого не мутив з Сітовською. Зовсім. Знаю її давно, але ніколи не сприймав, як... Ну, розумієш? Не брехатиму, що мені було геть все одно, коли намагалася мене звабити. Я ж не камінь, не святий, але... Жан, я не настільки свиня, щоб зрадити Еву. Я люблю її, як і раніше, скільки б вона не важила. Правда, що останнім часом ми трохи... Ну, не зовсім все було, як на початку, але... Клянуся, я ніколи не спав з Іркою! То все її план. Обманом заманила мене до себе, думає зараза, що так посварить нас з Евеліною, тоді я буду з нею. Але нічого їй не світить. Я знайду спосіб довести всім, що не козел, як ти кажеш. І ти можеш помогти мені.

− Як? — видихнула з полегшенням.

− Я думав, що такого зробити, щоб Ірці життя медом не було. Зараза все так обставила, що мені майже ніхто не вірить. А вона далі лазить за мною, набридає. Не битися ж з нею. По закону теж нічого не доведу. Але тепер знаю, як її притиснути.

− Що зробиш?

− А ти впевнена, що вона має булімію?

− Ну-у... Так. Хоч можна ще переконатися більше. Але... Знаєш, я і раніше підозрювала, що з нею дивно якось. Часто, як бували десь разом в гостях, чи кафешках, Ірка їла все, що хотіла. Повно різних десертів, калорійного. Сама пакувала і нас припрошувала. Але худа он, як модель, сам бачиш. І сили не має, хвіється. Енергетики без кінця глушить, каву. А недавно я пішла за нею в туалет, випадково. От і зрозуміла...

− Непотріб! Це ж вона явно не просто так старалася. Хотіла, щоб Ева моя більше ваги набрала! — сердито прошипів. Вдарив кулаком по лавці.

− Так, може бути... — зітхнула.

− Я мушу обдумати це. Можливо, якось використаю цю її слабість проти неї ж. Дістала... — сердито зціпив зуби.

− Ну, добре. Спробуй. Я в ділі, якби щось, кажи. Чим зможу, поможу. Заради Евеліни я ладна на багато чого.

− Дякую. Жан, дуже вдячний тобі, правда. Сітовські дуже трусяться над своєю кралечкою-донечкою. Як дізнаються, що вона робить, точно запанікують. Особливо маман. Та помішана на здоров’ї. Можливо, вдасться запроторити Ірку в якусь клініку хоч на пару місяців. Це дало б нам час владнати все, а тій гадині добряче попсувало б життя. В неї ж тепер останній курс універу. Як не буде вчитися, кепські справи. Пролетить.

− Ох... Не перестаю дивуватися, як така розумна дівчина може бути водночас такою дурепою! — задумливо проказала Жанна.

− І не кажи... — зітхнув Даниїл. – Самому не віриться, що вона дійшла до такого.

    Після недовгої паузи, дівчина ніяково запитала:

− А... Можна попросити тебе про ще одну відвертість?

   Чоловік розгублено кивнув, підняв брови.