Розділ 6

   Евеліна була в захваті від чудового будинку батька у Карпачі. А ще більше від природної краси місцевості. Давненько не була в горах, тож дуже раділа. Прекрасні краєвиди, свіже повітря. Гуляти там саме задоволення. Тож сімейство чимало часу проводило саме на прогулянках. Трохи бігали, займалися на вуличних тренажерах недалеко від дому. Розслаблятися дівчині не давали.

   Хоча було дуже важко, адже ще не звикла до постійного руху, навантажень, здорового харчування, та Ева старалася. Бувало, коли вже хотіла здатися, впасти і лежати Катя говорила:

− Втомилася? А той жир носити і насмішки терпіти не втомилася? Хочеш знову гарну талію? Хочеш, щоб чоловік облизувався, дивлячись на тебе? Чи хай краще на інших задивляється? Працюємо далі?!

    Дівчині нічого не залишалося, як відповісти впевнене «так» і вперто продовжувати тренування. Попри біль, пітніти до знемоги. Лука теж помагав. Здебільшого морально і власним прикладом. Простий і веселий хлопець часто змушував усіх сміятися, навіть коли було страшенно важко. Він теж мучився від крепатури, страждав без улюблених смаколиків, але ніколи не скиглив. Не відмовлявся від навантажень, які давала мама, або вітчим. Ян здебільшого брав доньку на пробіжки, або терпляче пояснював якісь механізми, як працює тіло, як краще дбати про форму.

    Найприємніші були вечори. Тоді вони відпочивали. Часом грали в карти, або дивилися фільм. Кілька разів розпалювали за домом у спеціальному місці вогнище, де смажили м’ясо, овочі, сир. Сиділи там допізна. Так гарно, романтично під зірками.

   Ян з Катею часто обіймалися, мило перешіптувалися про щось. Це неминуче змушувало Еву пригадувати, як вона раніше насолоджувалася вечорами з Даніком. Нелегко було приховати свій смуток. Непереборно хотілося знову відчути себе в гарячих обіймах коханого. Але твердо вирішила, що не поїде до нього, доки не схудне настільки, щоб почуватися красунею. Тоді видно буде, як все складеться.

   Одного пополудня, під кінець тижня батьки поїхали до магазину за продуктами і ще по якихось справах. Лука з Евеліною залишилися самі. Дістали завдання приготувати вечерю і провести тренування. Це було неважко. Ева розпитувала брата про Америку, різне з його життя там. За веселими балачками час пролетів. Скоренько впоралися з роботою у кухні, а тоді хлопець запропонував:

− А давай замість тренування з гантелями поплаваємо в басейні. Це ж теж навантаження. Тільки приємніше.

    Ева ніяково всміхнулася, повагалася хвилинку. І хочеться і колеться. Пригадала, як колись плавала в басейні з Даніком. В одному з їх сімейних готелів. Ох... То було не стільки плавання, як... Почервоніла від самої згадки про те, що вони там виробляли. Цілий вечір гарячих «вправ». Ледве йшла потім звідти. Як п’яна. Ноги не слухалися.

− Що таке? Чого ти так якось... — грайливо всміхнувся Лука. — Та не бійся, я тебе топити не збираюся. І не кусаюсь.

− Звісно, просто... — ніяково знизала плечима.

   Не знала, як викрутитися. Почала відчувати, що останніми днями хлопець дивиться на неї не зовсім так, як на сестру. Частіше намагається обійняти, робить компліменти. Наче по-дружньому, щоб підбадьорити, але... Підозріло. Чомусь не хотіла йти з ним в басейн. Особливо тепер, коли батьків немає.

− Луко, може іншим разом? Краще ходімо на тренажери. Погода сьогодні непогана, — запропонувала. Хоч самій звісно ж не хотілося нікуди йти з дому.

− Та, ну, не хочеться. Скоро вже повертатися в Катовіце, а ми ще навіть не поплавали. Пішли, не бійся, — весело махнув рукою і попрямував до басейну.

− Я вже раз плавала з твоєю мамою, — сказала, як аргумент.

   Хлопець озирнувся, засміявся.

− Не викручуйся, пішли.

− Ох... — видихнула, стиснула губи. Таки пішла. Бажання поплавати перемогло.

   Поперевдягалися в окремих кабінках, вийшли. Ева побачила зведеного брата в самих плавках. Він вже добряче схуд відколи познайомилися, тіло підтягнулося. Високий, м’язистий, з грайливою посмішкою Лука вже запросто міг збирати зацікавлені погляди дівчат. Хоч до такого класного тіла, як в Дана йому ще немало треба було попітніти, але... Назвати хлопця непривабливим язик не повернувся б.

    Одразу відвела погляд і якнайшвидше залізла у воду. Та хлопець встиг побачити її у всій красі. Якщо так можна сказати, бо сама Ева все ще далеко не вважала себе красунею.

   Лука всміхнувся, теж скочив до води, поплив. Зробили кілька запливів туди і назад по невеликому басейні, а тоді стали відпочити. Еві десь по груди води. Намагалася триматися від хлопця на відстані, та врешті він таки підплив ближче.

− Що з тобою? Боїшся мене? — запитав, підійшовши на відстань може зо два метри від неї.

− Чого це? — спробувала зробити вигляд, що їй байдуже, та серце враз пришвидшилося, дихання збивалося. Щоки пашіли.

− Ев, та облиш, я ж бачу, — погляди затрималися одне на одному. Стало гаряче. Ніяково опустила очі до води.

− Що ти бачиш? — запитала, не дивлячись на хлопця.

   Він грайливо хихикнув.

− Ти завжди така сором’язлива? Наче ж не... Мала, ти ж не пацанка вже, здається. А червонієш так, ніби зовсім гола тут.

    Жінка засміялася, не знала, що казати. Спробувала пожартувати: