Розділ 5(1) 

   За кілька днів з допомогою батькового знайомого детектива Даниїл зміг накопати чимало інформації про Яна Капуру. Те, що дізнався неабияк здивувало чоловіка. Спонукало добряче подумати. Хотів притиснути тещу, змусити її розповісти більше про минуле. Адже Евеліна має право знати чому росла без батька. Та вирішив спершу поговорити з дружиною, запитати, чи розповіли їй щось про це.

   Задзвонив до Еви з самого ранку, як тільки з’явилася хвилька на роботі. Не витримав довше чекати. Боявся почути щось на зразок: «Я ж просила дати мені спокій! Чого тобі знову?!» Але жінка відповіла досить спокійно:

− Слухаю, Дане. Що ти хочеш сказати?

   Такий рідний, милий голосочок. Зрадів. Серце одразу пришвидшилося. Ох, як же скучив! Хвиля ніжності і бажання накрила з головою. Перехотілося розмовляти про неприємне минуле. Не втримався, сказав:

− Ну, хотів запитати тебе про одну важливу справу. Але... Якщо чесно, коли почув твій голосок... — глибоко вдихнув, горло здушив спазм. Що їй сказати?

− Даниїле, я трохи поспішаю, ми їдемо в гори. Давай швидше, — проказала заклопотано.

− Он як? З ким? — це не сподобалося. Зовсім.

− Всі разом. З батьком, його жінкою і Лукою, моїм зведеним братом, — знову ж відносно спокійно відповіла Ева.

   У Дана ще більше зашкребло на серці. Вже дізнався, що Ян одружився з жінкою, яка має 26-річного сина. Брат... Який він їй брат?! Від думки, що його Евеліна живе в одному домі з молодим хлопцем, очевидно, щодня проводить з ним час аж закипів. Ледве опанував себе. Хотілося кричати, негайно гнатись до неї, але… Знав, що так тільки зіпсує все ще гірше. Взяв себе в руки, заговорив:

− Ево, прошу тебе, повернися. Я не можу так жити. Ти там, з... — не доказав, зусиллям волі стримався від гострих слів, — Я тут сам. Дурію просто. Сонце, пробач мене нарешті і приїдь додому. Або, принаймні, приїдь поговорити. Я хочу тебе побачити. Нормально все пояснити тобі. Ти все зрозумієш і... Евусь, прошу тебе, рідна, — щиро, лагідно попросив. – Або дозволь я приїду до тебе.

   Жінка мовчала якийсь час, здавалося — годину. Потім сумно відповіла:

− Я не готова, Даниїле. Ще не відійшла. І боюся, що... Не зможу тверезо мислити. Ти навішаєш мені вермішелі на вуха і... Не знаю... — важко зітхнула.

− Нічого подібного, сонце. Я кажу тобі правду, чесно. Золотко, в моєму житті ніколи не було іншої жінки, відколи побачив тебе на тій набережній сім років тому. Клянуся, Ево, — емоційно, голосніше вимовив.

− Хочеться вірити, але... — знову важко зітхнула. Почув, що її кличуть, молодий чоловічий голос. — Мені пора, Дане, па-па.

   Виклик перервався. Чоловік прошипів щось сердито, відклав телефон. Схилився ліктями на стіл. Поклав голову. Потім припідняв трохи, в нервах буркнув сам до себе:

− Якщо Ева зв’яжеться з іншим мужиком, точно ту Ірку закопаю! Непотріб...

   Почав обдумувати, як насолити колишній подружці Евеліни. Чекай, чекай...

    Наступний вечір…

    Такий важкий день. Здавалося, коли прийме душ і впаде на ліжко це буде вершина щастя. Та не встиг Даниїл дійти з ванної до широкого ложа, як двері спальні тихо скрипнули. Різко повернув голову і не повірив очам. Евеліна!

    В красивій тоненькій сукні кремового кольору. Він завжди любив, коли його кохана шоколадка обирала світлі кольори. Це чудово контрастує з її смаглявою шкірою. Відкриті плечики, а далі тканина м’яко огортає красиве тіло. Підкреслює пишні груди, тонку талію, стегна. Фігурка дівчини просто ідеальна. Довга сукня має розріз вище коліна. З нього видніє струнка ніжка.

   Загадкова посмішка на вродливому личку геть звела з розуму. Вражено хапнув повітря. Аж не одразу зміг щось сказати. Красуня зачинила за собою двері, поправила довге волосся, що спадало, як шовк на плечики. Босі ніжки повільно підійшли ближче. Прикусила губку, жадібно розглядаючи його голе тіло, яке прикривав тільки невеликий рушник.

− Ево, ти? Красуне, я не вірю. Ти повернулася? Сонечко, який я щасливий! — врешті з захватом сказав. Голос хрипкуватий, ледве його слухався. Витягнув руки перед собою готовий обійняти.

− Я скучила. Не можу більше без тебе, — лагідно, ніжно протягнула.

   Даниїл мало не задихнувся від задоволення, коли несподівано красуня підійшла майже впритул, поклала руки на його м’язисті груди. Серце почало гатити, як скажене, наче хотіло вирватися до тих теплих долонь. Вона повільно, майже невагомо погладила згори до низу. Плаский, тренований живіт, аж до того рушничка замотаного на поясі. Приємне тремтіння прокотилося всім тілом чоловіка.

− Я теж неймовірно скучив. Ти вже будеш зі мною? — обійняв її, спробував зазирнути в очі, зрозуміти настрій. Збагнути, чи пробачила. Але там лиш туман. Ева, мов захмеліла. Мовчки потягнула за рушник. Він впав на килим.

− О, кохана... — прошепотів, задихаючись. — Солодка, ти хочеш до мене? Ходи, маленька.

   Обійняв дівчину міцніше, притягнув до себе апетитне тіло. Ох... Яка ж вона спокуслива! Немислимо! Миттєво запалився, мов факел. В голові запаморочилося, як від добрячої дози вина. Почав жадібно блукати долонями по звабливих вигинах дружини. Вона, як теплий віск слухняно розпливалася в сильних чоловічих руках. Обвила його за шию. Ледь чутно стогнала, хапаючи повітря. Губи Дана знайшли її уста. Здуріти можна! Які ж вони ніжні, гарячі! Так скучив!