Розділ 1(3)

День розлуки...

   Евеліна поїхала, навіть не вислухавши чоловіка як слід. Встигла почути лиш кілька емоційних фраз, які шокований Даниїл вимовив, геть не уявляючи чим закінчиться той вечір.

   У вухах дзвеніло, серце стрибало, як на розпеченому вугіллі. Не повірив власним вухам. Вир емоцій так захопив чоловіка, що геть остовпів, не стримав жінку, коли побігла з кімнати вниз. Коли отямився за кілька хвилин, виявилося, що дружини вже й сліду нема. Поїхала кудись на авто.

    Дан почав дзвонити до неї, марно. Не відповіла. Невдовзі отримав повідомлення від головного менеджера його готелю про те, що виникли проблеми, які вимагають термінового вирішення. І тим разом це було не просто якесь дрібне непорозуміння з крутим гостем, а реальна халепа. Приїхала поліція, почалося розслідування. Не залишалося нічого, як їхати туди.

   Допізна пробув на роботі і у відділку поліції, а коли повернувся, його зустрічав самотній дім. Як в тумані, не вірив, що все так закрутилося. Ева далі не відповідала на дзвінки. Наступного ранку, після неспокійної ночі вже хотів гнатися до дружини, хоч і сердитий. Як могла так швидко повірити подрузі? Чи спершу податися до Ірини, сказати їй все, що про неї думає? Але дзвінок матері змінив плани. Почув немислимо наляканий голос, ледве впізнав.

− Сину, ой синку... — важко похлипувала жінка. — З татом біда. В лікарні, — ледве вимовила Марія Остапівна.

− Що таке? — запитав одразу.

    Серце стиснулося, мов у лещатах. Страх миттю намалював картини жаху в уяві. Батько завжди був для Даниїла найближчою людиною. Другом і порадником.

− Не знаю точно, ще обстежують, але він впав просто на підлогу і... Мабуть інфаркт якийсь, чи що, — уривчасто пояснила.

− Кошмар. Де він? Я вже їду, — лиш проказав. Почувши в якій лікарні батько, Ковальський молодший одразу подався туди. Навіть не снідав.

   Застав Матвія Борисовича на ліжку в гарній окремій палаті. Солідний, завжди енергійний чоловік зараз був ледве схожий на себе. Блідий, як смерть, очі заплющені, одна рука безсило лежала вздовж тіла, інша витягнена у бік. З вени трубочка крапельниці тягнулася догори, до чималого мішечка з якоюсь світлою рідиною, що висів на штативі. Поряд сиділа мало не така ж бліда, налякана Марія Остапівна.

   Даниїл проковтнув клубок, який здушував горло. Здуріти можна! Як же так?! Ще ж позавчора працювали разом, батько був здоровий, бадьорий. Ну, відносно. Лікарі вже давно казали йому що з серцем не порядок, приймав періодично якісь ліки, обстежувався. Але ж таке... Явно ніхто не чекав.

   Підійшов, легенько взяв хворого за руку у якій не було крапельниці.

− Тат... Ти спиш?  — запитав упівголоса.

− Не сплю. Хоч і... Краще б вимкнутися і ні про що не думати, — втомлено відповів лежачий. Відкрив очі, невдоволено підвів їх на сина.

− Це жах якийсь, тату. Як ти? Що сталося?

   Перевів запитальний погляд на матір. Та знизала плечима, важко зітхнула.

− Маріє, вийди на трохи. Нам з Даніком треба... Поговорити, — несподівано сказав Борисович. Повільно, втомлено.

   Жінка невдоволено надула губи, здивувалась.

− Що таке? Які у вас секрети від мене? — сердито запитала.

   Хворий скривився, лиш злегка махнув вільною рукою, показуючи їй на двері. Йому явно важко було говорити.

− Мам, будь ласка, дай нам пару хвилин. Не переживай, це по роботі, — спробував заспокоїти матір Дан. Подумав, що справа в тому зґвалтуванні, про яке вчора заявила одна з гостей їх готелю.

   Жінка повагалася якусь мить, а тоді покинула палату зі словами:

− Тільки дивися, не забувай, що батькові не можна стресу.

− Звісно. Все буде нормально, мам, — запевнив.

   Та насправді вже геть нічого не розумів. І з кожною секундою все менше вірив у те «нормально». Почали роз’їдати страхи. Що ж скаже батько? Сталося ще щось серйозне, що й довело бідолаху до такого стану? Невже б тим вчорашнім так перейнявся?

− Розказуй, що натворив! — несподівано сердито скомандував Матвій Борисович, як тільки двері за дружиною зачинилися.

**************************

Дорогі читачі, приємно, що ви з героями цієї історії. ♥♥♥ Пригоди лише починаються. 

Не вагайтеся додавати до бібліотеки, це дуже надихає. )))