Розділ 8.

Уляна.

Дієві курси самооборони знайти виявляється не так вже й просто. На перший погляд, варіантів у мережі повно, але поступово вони усі відпадають один за одним. То інформація виявляється застарілою та секції давно розформовані, то вказані номери телефонів недійсні, то розташування будівлі, де проводять заняття, знаходиться в іншому місті чи навіть області.

Від нескінченних гучних обіцянок розкрити секретні техніки самозахисту, які за дві секунди знешкодять вашого нападника, гарантовано повернуть вашу впевненість та навчать виходити з будь-якої складної ситуації переможницею, просто сіпається око.

Другий день займаюсь цим питанням, а руки вже опускаються. Виникає нестримне бажання відкрити ютуб, ввести в пошуковий рядок запит про навички самозахисту та дивитися усі підібрані ролики підряд. Отримуєш ті самі знання, але при цьому не витрачаєш ані час на дорогу, ані кошти.

Але є одне «але».

Я й дотепер відчуваю біль у підборідді, яке розлючено стискав Валентин. Ввижаються його руки, що проти волі нишпорять у мене під светром та стискають груди. А на вустах й досі лунають відлуння наполегливого язика, що силою проникає до рота. Особливо тяжко вечорами, коли залишаюся наодинці.

Спаплюжені страхом думки, коли мала намір здатися та без бою віддати все, що чоловік забажає, продовжують нависати чорною тінню над моїми плечима.

 Жоден відео не зможе навчити боротися зі страхом, який паралізує людину у небезпеці. Жодне слово не навчить збиратися з думками та групувати тіло для удару, коли твою шию здавлює чиясь рука.

Навіть якщо тисячу разів переглянути уривок, де можна «легко» перекинути через плече нападника, який настиг вас у темному провулку, це не навчить по-справжньому боротися.

Швидше за все я зламаю собі що-небудь, ніж досягну успіху в запеклій боротьбі з  ворогом, який не лише за вагою, а й за витривалістю певно набагато сильніший за мене.

Арсеній пропонував повчити мене кільком найпоширенішим вправам. Довелося відмовити. Не тому, що сумніваюся в його компетенції. Йому одним ударом вдалося зламати моєму чоловікові ніс. Справа в іншому.

Декілька незапланованих днів, які мені довелося провести поряд з Арсенієм, — за що, до речі, величезне дякую некомпетентній бригаді установників дверей — далися мені дуже непросто. Бущан увесь час був розслаблений та доброзичливий, а я… А я мов на голках. Постійно промацувала поглядом його звабливі м'язи живота та шість ідеально натренованих кубиків преса. Навіть попри те, що більшу частину часу Арс ховав їх під футболкою чи сорочкою.

Арс просто сідає на диван та торкається плечем моєї руки, а я вже мимоволі здригаюся. Перестаю нормально дихати. Несила повернутися до базових налаштувань та бачити в чоловікові виключно товариша брата, який свого часу смикав мене за помпони та знімав шапку.

Арсеній привабливий чоловік, який із незрозумілих причин постійно наливає низ мого живота небувалим збудженням. Як уявлю, що він стане за моєю спиною, як доторкнеться грудьми до моїх лопаток, покладе мені руку на шию, тихо промовить на вухо «здавайся, полонянко»…

От лихо. Знову сироти вкривають на передпліччях, на шиї майорять краплинки поту. Варто лише подумати. Не впевнена, що зможу бодай слово запам'ятати з повчальної розповіді Арса у такому випадку, тож гаяти час на марні заняття не бачу сенсу.

Арсеній бачить у мені безпорадне дівчисько, яке треба постійно опікувати та захищати від негідників. Додому через те не хотів відпускати, наполягаючи, що Валентин може будь-якої миті з'явитися на порозі з новими погрозами.

Ми посварилися через це дуже сильно, тож я пішла не попрощавшись. І відтепер почуваюся винною. Бо розумію, що Арс просто хотів подбати про мене, а я роздратувалася геть через інше.

Господи. Я то важко.

А ще схоже в мене відбувається овуляція.

Над вхідними дверима магазину дзвенить дзвоник. Відриваю очі від ноутбука та вітаю відвідувача, що застиг на порозі. Хлопець в окулярах нерішуче тупцює до велетенських лілій.

— Мені потрібна квітка, — тихо вимовляє він, коли підходжу ближче. — Одна. У мене грошей небагато, — у руці юнака затиснута зім'ята купюра у сто гривень.

Чим більше говорить хлопець, тим яскравішим стає колір його щік.

— Дівчина, якій обираєте квітку, полюбляє виключно троянди?

Обличчя хлопця стає червоним. Він згідно киває.

— Червона? Біла? Рожева?

— Не знаю, — злякано бурмоче він, витріщаючись на наш чималий асортимент трояндових бутонів.

Більше не тяжію розгубленого хлопця додатковими питаннями. Покладаючись на власний смак та накопичений досвід, обираю для сором’язливого парубка три найбільш влучні до його запиту троянди: метрову класичну, піоноподібну з кулястою формою бутона та чайно-гібридну з об'ємними пелюстками, що вивернуті назовні.

Класична, звісно, перемагає. Роблю спеціальний прозорий купол для обраної квітки, щоб мінусова температура вулиці не зіпсувала ніжних пелюсток.

— Дякую, — тепер уже голосно вимовляє хлопець, перш ніж залишити мою крамницю.

Повертаю флористичну кальку назад на стелаж, розношу не обрані квіти по місцях. Ховаю порожній картон за останню шафу. Незабаром постачальник привезе нам свіжих тюльпанів, треба підготувати кілька вазонів для їх розміщення.