Розділ 8.

Уляна.

Дієві курси самооборони знайти виявляється не так вже й просто. Варіанти, яких, на перший погляд, було сотні в інтернеті, поступово відпадають один за одним. То інформація виявляється старою та необхідні секції давно розформовані, то номери телефонів вказані вже недійсні, то розташування будівлі, де проводять заняття, знаходиться в іншому місті чи навіть у сусідній області.

Від нескінченних гучних обіцянок розкрити супер секретні техніки самозахисту, які за дві секунди знешкодять нападника, гарантовано повернуть впевненість та навчать виходити з будь-якої складної ситуації переможницею, просто сіпається око.

Другий день займаюся цим питанням, а руки вже опускаються. Хочеться банально відкрити ютуб, ввести в пошуковий рядок запит про навички самозахисту та дивитися усі підібрані ролики підряд. Отримуєш необхідні знання та не витрачаєш при цьому ані час на дорогу, ані власне гроші.

Біль у підборідді, яке стиснуте розгніваним Валентином, його руки, що проти моєї волі нишпорять під светром та стискають груди, натиск його язика, що силою проникає у рота, я й досі відчуваю на шкірі. Особливо вечорами, коли залишаюся наодинці із собою.

Спаплюжені страхом думки, коли я просто здалася та хотіла без бою віддати чоловікові все, що він забажає, теж продовжують нависати чорною тінню над моїми плечима.

Жоден відеоурок не зможе навчити боротися зі страхом, який паралізує при небезпеці, жодна фраза не навчить зібратися з думками та згрупувати тіло для чіткого удару, коли твою шию здавлює чиясь рука.

Навіть якщо тисячу разів переглянути фрагмент уроку про те, як «легко» перекинути через плече нападника, який на нас напав у темному провулку, це не навчить тебе по-справжньому боротися.

Швидше за все я зламаю собі що-небудь, ніж досягну успіху в запеклій боротьбі з  ворогом, який не лише за вагою, а й за витривалістю набагато сильніший за мене.

Арсеній пропонував повчити мене кільком найпоширенішим вправам. Але я відмовилася. Не тому, що сумніваюся в його компетенції. Він одним ударом зламав моєму чоловікові ніс та навіть не здригнувся.

Справа в іншому.

Декілька незапланованих днів, проведених поряд із ним, — за що величезне дякую некомпетентній бригаді установників дверей — далися мені дуже непросто. Бущан увесь час був розслаблений та доброзичливий, а я… А я мов навіжена, постійно повертаюся поглядом до його косих м'язів живота та шести ідеальних кубиків преса. Навіть якщо ті приховані під футболкою чи сорочкою.

Коли Арс сідає на диван та торкається своїм плечем моєї руки, я мимоволі здригаюся. Перестаю нормально дихати. Я не можу повернутися до базових налаштувань та бачити в ньому знову виключно товариша брата, який свого часу смикав мене за помпони та забирав шапку. Арсеній привабливий чоловік, який із незрозумілих причин постійно наливає низ мого живота небувалим збудженням.

Як уявлю, що він стане за моєю спиною, доторкнеться грудьми до моїх лопаток, покладе мені руку на шию, тихо промовить на вухо «здавайся, полонянко»…

Знову мурашки біжать по передпліччях, на шиї проступають краплинки поту. Не впевнена, що зможу хоч слово запам'ятати з його повчальної розповіді, а отже, наші заняття будуть абсолютно марними.

Він бачить у мені лише дрібне, безпорадне дівчисько, яке треба постійно опікувати та захищати від негідників. Додому навіть через те не хотів відпускати, наполягаючи на тому, що Валентин може будь-якої миті з'явитися з новими погрозами. Ми посварилися через це дуже сильно, я пішла так і не попрощавшись із ним. А тепер почуваюся винною.

Бо ж Арс просто хотів дбати про мене, а я дратуюся через те, що… Через те, що у мене схоже відбувається овуляція.

Над вхідними дверима магазину дзвенить дзвоник, відганяючи роздратування та сум, що раптово наскочили на мої плечі. Відриваю очі від ноутбука та вітаю відвідувача, що застиг посеред зали.

Хлопець в окулярах нерішуче тупцює біля велетенських лілій.

— Мені потрібна квітка, — тихо вимовляє він, коли я підходжу ближче. — Одна. У мене грошей небагато, — у руці юнака затиснута зім'ята купюра у сто гривень.

Чим більше говорить хлопець, тим рожевішими стають його щоки.

— Не помилюся, якщо зазначу, що дівчина, якій обираєте квітку, полюбляє виключно троянди?

Обличчя хлопця стає червоним. Він згідно киває.

— Червона? Біла? Рожева?

— Не знаю, — злякано бурмоче він, витріщаючись на наш чималий асортимент рожевих бутонів.

Більше не тяжію розгубленого хлопця уточнювальними питаннями, не перераховую  наявних сортів та не розпитую про обраницю. Покладаючись на свій смак та накопичений досвід роботи, обираю для хлопця три найбільш влучні до його запиту варіанти троянд: метрову класичну, піоноподібну з кулястою формою бутона та чайно-гібридну з об'ємними пелюстками, що вивернуті назовні.

Класична, звісно, перемагає. Роблю спеціальний прозорий купол для обраної квітки, щоб мінусова температура вулиці не зіпсувала ніжних пелюсток.

— Дякую, — тепер уже голосно вимовляє хлопець, перш ніж залишити мою крамницю.