32.

Етан

Мені здається, що через власні ідіотські ігри я втратив усе…

Даша не пробачить мою брехню, і я добре розумію чому. Збоку все це виглядає дуже жорстоко, наче я реально грав її почуттями. Та я то знаю, що так було тільки спочатку. Я дуже швидко зрозумів, що ця дівчина чиста, наївна та добра. Тільки от гра вже закрутилася і завершити її в одну мить було неможливо. 

Я дійсно думав, що правда ніколи не стане відомою. Єгор зник назавжди, а з ним і всі мої страхи. Та я зовсім забув про брата, котрого сам і посвятив у власну гру. Я й подумати не міг, що він здатен на таку підлість, та, як виявилося, я знову недооцінив власного брата. 

І перед тим як знайти Дашу й пояснити їй все, варто навідатися до нього. Треба ж кудись подіти весь свій гнів. Думаю, його гарненька морда, так схожа на мою, підійде ідеально. 

Спочатку доводиться набрати Адама і пояснити, що на збори я не прийду. Звісно, він злиться, і це зрозуміло. Та зараз я просто не можу думати ні про що, крім Даші. Я реально боюся її втратити, і якщо це станеться, не впевнений, що музика мене врятує.

Поки їду до будинку батьків, безперервно набираю номер Даші. Тільки от вона, схоже, не збирається зі мною говорити. Вимкнула телефон і тим самим змусила мене ще більше за неї хвилюватися. 

За час нашого знайомства і спільного життя я дуже багато для себе зрозумів. Даша дуже хороша, і моя брехня може вплинути на неї занадто сильно. Ось, чого я боюся найбільше і постійно викидаю з голови подібні думки.

Телефон її подруги, Рити, також мовчить і коли в черговий раз доводиться слухати механічний голос, стискаю до болю кермо пальцями й лаюся крізь зуби. Та куди вони обидві запропастились, чорт забирай?!

До будинку батьків під'їжджаю через сорок хвилин. За цей час встиг накрутити себе настільки, що хочеться негайно скрутити шию власному братові. Я знаю, що деякий час він живе тут, поки у власній квартирі ремонт. Ну що ж, так навіть краще. Нехай наша мама побачить, які у неї чудові сини! Обидва! 

У будинок влітаю так, наче за мною женеться сам диявол. У вітальні помічаю маму й одразу прямую туди.

- Єгоре? Ти чому тут? - дивно, та нас з братом мама розрізняє завжди. Для неї ми завжди були різними, навіть у дитячому віці. Вона розгублено підводиться на ноги та розглядає мене з ніг до голови.

Так, в цьому будинку я не частий гість. Через те, що мене надто часто порівнюють з Владом, я вирішив тут не з'являтися, щоб не розгорівся конфлікт у черговий раз. Та сьогодні довелося наплювати на власні принципи. Схоже, конфлікту таки бути!

- Де Влад? - стримати лють не виходить, і мама одразу розуміє для чого я прийшов. Так, бити одне одному морди - наше з Владом улюблене заняття ще з дитинства. 

- Навіщо він тобі? - хмуриться мама. - Сталося щось? Єгоре, досить вже вдавати з себе ображеного хлопчика. Ви обоє мої сини, і люблю я вас обох однаково.

- Де він? - знову запитую. Я часто слухав її історії про те, що ми рідні й маємо триматися один за одного. Можливо, мама і має рацію, але чому тоді вона сама провокує конфлікт, коли говорить, що Влад такий розумний, таких висот у бізнесі добився? А я просто музикант, і все... Жодного разу я не чув похвали у свій бік. Чому так?

- Я тут, братику! Скучив за мною? - Влад з'являється на порозі вітальні через мить. Чесно кажучи, я намагався до останнього тримати себе в руках і не бити цього покидька перед матір'ю. Та коли побачив його самовдоволену пику, просто не втримався. Він пишався тим, що розбив мої стосунки, тому залишити все це без покарання я просто не міг.

Все, що сталося далі, я пам'ятаю смутно. Просто кинувся на нього, як і хотів, а опам'ятався лише тоді, коли брат опинився на землі, а я збирався нанести черговий удар по його обличчю. Десь збоку плакала мама, а сам Влад просто лежав, навіть не намагаючись відбиватися. Його обличчя було в крові, і саме це мене отверезило.

Краще не стало, навпаки - я відчув себе ще більшим покидьком. Це я мав лежати тут з розбитим обличчям, тому що заслужив на це. А Влад... просто ще раз довів своїм вчинком, що близькими нам ніколи не стати.

- Полегшало? - питає Влад, коли я відсахуюся від нього і сідаю просто на підлогу.

- Навіщо ти це зробив? - питаю тихо, стежачи за тим, як брат також сідає, а мама одразу кидається до нього і зі сльозами розглядає розбите обличчя.

- А сам не розумієш? - він кривиться від болю, коли мама намагається витерти серветкою кров з розбитої губи. - Хотів повернути тебе з небес на землю. Етан вперше закохався... і не в просту дівчину, а у власну жертву. Ти завжди був зарозумілим покидьком, братику. Нічого не бачив далі власного носа, лише свою кляту музику і чув. І як тобі тепер, коли серце розбито?

- Це через Ірину все? - доходить до мене доволі швидко. Зараз я дивлюся на брата зовсім іншими очима і, здається... починаю його розуміти.

- Вона кохала мене... і ми збиралися одружитися. До твоєї появи все було добре! - Влад переходить на крик, а я розумію, що надто довго заплющував очі на очевидні та важливі речі. 

- Вона повелася на те, що я відомий музикант. Слави хотіла, - також підвищую голос. - Вона ніколи тебе не кохала, Владе. Можна сказати, що я навіть послугу тобі зробив. Повір, якби не я, був би інший!

Взагалі-то мій брат не знав, що Ірина була першою дівчиною, яку я по-справжньому покохав. Я навіть не зважав на те, що заради мене вона покинула мого власного брата. Сліпим був від кохання до неї. На щастя, мої очі відкрилися вчасно, саме тоді, коли вона вирішила переметнутися від мене до Адама. Ну, звісно, він же вокаліст і пташка вищого польоту. Тоді вона не знала, що Адам надто хороший друг і все мені розповість. І це була її помилка.

Виходить, Влад не може пробачити мені того, що його дівчина була су...ою, і навіть не уявляє, що не лише йому вона розбила серце. Мало того, саме після неї я перестав довіряти дівчатам і розпочав ту ідіотську гру в переодягання. 

- І що? Я маю тобі подякувати? - питає Влад, підводячись на ноги.