25.

- Що таке, Дашо? - поки що Етан не бачить своїх колег і, схоже, не розуміє, чому я так різко замкнулася у собі. Стає ніяково під прямим поглядом усіх хлопців, і Єгора в тому числі. Можливо, саме через це я відсовуюся від Етана на безпечну відстань - і його рука падає між нами на стілець.

- Яка зустріч! - першим поруч з нами сідає Адам. Леон та Ной беруть крісла з сусідніх столиків і роблять так само. Не знаю, чи спеціально, та Єгору дістається місце поруч зі мною. Тепер я наче між двох вогнів і відчуття не надто приємне, якщо чесно. - Це просто доля нас сюди привела!

- Чому доля? - не можу втриматися від запитання. Краєм ока помічаю, як Єгор знервовано оглядається навколо. Здається, що йому не подобається моя компанія, а може, йому дійсно боляче, що я обрала не його. 

- Це Єгор привів нас сюди. Сказав, що тут тихо та затишно. Саме те, що потрібно відомим людям, - додає Ной. - А тут ви! Ми не чекали побачити вас. 

- Ага! - хмикає Леон. - Схоже, ми обламали комусь побачення.

- У нас не… - намагаюся хоча б якось виправдатись, але цього разу мене випереджає сам Етан. 

- Так і є. Ви абсолютно невчасно! 

- Отже, ви разом? - голос у Єгора холодний та злий. Ніколи раніше не чула його таким. Мені… боляче, адже цей хлопець дійсно дуже хороший. І йому, здається, також…

- Разом, - знову відповідає Етан і швидко підсовує моє крісло до себе, разом зі мною. Його рука знову у мене на плечі, і цей жест з його боку одночасно захоплює та лякає. - А що, щось не так?

- Все чудово! - відповідає Єгор і підводиться на ноги. - Пробачте, мені треба відійти. 

І він просто йде, навіть не оглядається. Хлопці якось неоднозначно переглядаються, і лише Етан залишається абсолютно спокійним. Я розумію, що не можу залишити все як є. Єгор дорогий мені як друг, і я точно не думала, що наші відносини дійдуть до такої межі. 

- Пробачте, мені також треба… відійти! - байдуже, як все це виглядає збоку. Напевно, хлопці розуміють, що я зібралася наздогнати Єгора. Та зараз це хвилює мене найменше. 

Хлопця знаходжу на вулиці. Він стоїть в тіні дерев і шукає щось у себе в телефоні. Швидко наближаюся, поки він мене не помітив. Поняття не маю, що буду йому говорити, але відпускати Єгора без пояснень не збираюся. 

- Єгоре, ми можемо поговорити? - зупиняюся навпроти нього і прискіпливо оглядаю. Сама не розумію, навіщо знову це роблю. Минулого разу в моїй голові виникло ідіотське припущення, що Єгор - це Етан. Щойно воно повністю розвіялося. Та як би там не було, схожість цих двох просто очевидна, і я впевнена: якщо зняти з Панова ці кляті окуляри, вони з музикантом будуть майже однакові. 

- Про що? - хлопець здається мені напруженим і не збирається йти на контакт. Таке враження, що в одну мить нас викинуло на самий початок відносин, коли я поняття не мала, хто такий цей хлопець. - Хочеш пояснити як так вийшло, що ти тепер дівчина Етана? Ну давай! Буде цікаво послухати!

Голос Єгора здався мені надто грубим. Він ще жодного разу не говорив зі мною в такому тоні і це... бентежило. Так, йому образливо і, можливо, навіть боляче, але ж я не обіцяла йому нічого. Чому тоді у нього стільки претензій? 

- Я не зобов'язана нічого тобі пояснювати! - дивно, та його тон сильно мене дратує, і мовчати я точно не буду. - Так, ми з Етаном дійсно разом, тому що він мені подобається.

- А може, тобі подобається те, що він красивий, відомий і багатий? Зізнайся, Дашо! Мені прикро, що доводиться розчаровуватися. Я думав, що ти інша. Думав, що можу сподобатися тобі. Але ні... вкотре ти повелася на красеня, котрий навіть не знає, що таке кохання. 

- Ти зараз не правий, Єгоре! - а тепер мені боляче від його слів, тому що насправді все не так. - Я дійсно... кохаю Етана, і справа зовсім не в його статусі чи чомусь іншому. Він… хороший, і я дивлюся значно глибше, ніж ти думаєш. А щодо тебе... здається, я сильно помилялася. Я нічого тобі не обіцяла і, чесно кажучи, була б щаслива мати такого друга, як ти. Пробач, та це правда. Така як є. 

- Знаєш, я дуже хочу подивитися на те, як Етан розіб'є тобі серце. А він це зробить, навіть не сумніваюся, - Єгор дивує мене ще більше. В його голосі немає, притаманного хлопцеві, зніяковіння. Він говорить впевнено, і голос його здається мені абсолютно незнайомим. Напевно, я знову сходжу з розуму, тому що реально здається, що це не Єгор. - Не біжи тоді до мене. Витирати сльози зрадженим крихіткам - не моя прерогатива. 

Сама не розумію, що стається наступної миті. Моя рука просто починає жити своїм життям. Лише мить минає - і гучний ляпас розсікає тишу навколо. Удар такої сили, що окуляри злітають з очей хлопця й падають на землю. 

Ми обоє завмираємо і, здається, ніхто з нас не може повірити у те, що все це сталося насправді. 

- Ах ти… - Єгор скаженим поглядом дивиться на мене і, здається, збирається вдарити у відповідь. Він робить крок у мій бік, його руки зібрані в кулаки. Мені стає дуже страшно, але, окрім страху, я відчуваю ще й шок… тому що цього разу мої припущення вірні. 

Єгор та Етан - просто одне обличчя, і цього більше не приховують ідіотські окуляри. Я нічого не розумію, та зараз не час думати про це. Ще мить - і мені прилетить удар у відповідь. 

Навіть очі прикриваю від жаху, але удар у відповідь не відбувається. Коли розплющую одне око, бачу неймовірну картину. Етан тримає руку Єгора, котрою той зібрався мене вдарити. 

- Здурів, придурок?! - гиркає музикант і відштовхує Панова з такою силою, що той падає на землю. 

- Етане… - я абсолютно нічого не розумію. Ці двоє зараз поруч, і я переконуюся в тому, що вони брати. Ну не можуть дві абсолютно чужі людини бути настільки однаковими...

- Дашо… - музикант дуже злий, і це помітно. Здається, зараз він просто відкрутить голову своєму брату. Через мене... - Ной, відвези її додому. Дашо, потім поговоримо! 

Я не встигаю нічого відповісти, тому що блондин, котрий, до речі, також був тут, бере мене за руку і тягне за собою на вихід з парку. Я не пручаюся, напевно, тому, що надто сильно шокована. Ной також мовчить і, вперше за час нашого знайомства, більше не посміхається.