23.

- Ем... привіт! - Єгор явно не очікував побачити у моїй квартирі Риту. Він миттєво замикається в собі і ховає погляд. 

Я ж розумію, що момент істини настав. Якщо Єгор заявився саме в той момент, коли я зібралася про нього говорити, хіба не доля це? Саме мені треба брати ситуацію у свої руки. От просто зараз цим і займуся. 

- Привіт, Єгоре! Проходь! - пропускаю його у квартиру під розгубленим й трохи збентеженим поглядом Рити. - А ми якраз чай зібралися пити. Складеш нам компанію?

- З радістю, - посміхається хлопець і передає мені квіти. - Я тут тортик приніс до чаю.

Єгор дає мені коробку з тортом. Це так мило з його боку, що я не можу втриматися від усмішки. 

- Хтось мені пояснить, що тут відбувається? - Ритка все ж таки не витримує і голосно вигукує. - Дашко, можна тебе на кілька слів?

По її погляду зрозуміло, що до подруги дійшло. Не важко скласти докупи всі факти. От Ритка й зробила це, і тепер у неї такий вигляд, наче в голові стався збій системи. 

- Єгоре, проходь на кухню, - прошу хлопця. - А ми зараз повернемося.

Рита затягує мене у кімнату і прикриває за собою двері. Вигляд у неї рішучий, навіть страшно трішки від цього дикого погляду.

- Тільки не говори мені, що Панов і є тим хлопцем, який тобі подобається! - мало не благає. 

- Тоді я буду мовчати, - посміхаюся. - Рито, Єгор хороший хлопець. Якщо ти ближче з ним познайомишся, то...

- Не збираюся я з ним знайомитися! - фиркає дівчина. - Мені здається, що ти збожеволіла, Дашко! Тебе на побачення запрошує сам Етан! Молодий, красивий, багатий, відомий! Я можу до вечора розповідати про всі його плюси! А ти вибрала цього... цього страшка! 

- Він не страшко, Рито! - перебиваю подругу. - Єгор дуже хороший. Так, він не красень як Етан. Але хіба це головне?

- Мені здається, я тебе втрачаю, - бурчить дівчина. - Краще я піду. Не можу дивитися на цього… А ти добре подумай перед тим, як наробити дурниць. 

Рита йде, голосно гримнувши дверима, а я деякий час просто стою посеред кімнати і не знаю, що робити далі. Те, що переді мною непростий вибір я й сама розумію. Я боюся помилитися. Саме тому необхідно краще взнати обох хлопців. І розпочну я саме з Єгора. 

- Пробач, що змусила чекати, - повертаюся на кухню і сідаю за стіл поруч з хлопцем. - Риті довелося піти, тому ми можемо говорити спокійно.

- Як ти пояснила їй мою появу? - зацікавлено питає Єгор. Коли ми лише удвох, він не здається таким замкнутим. 

- Правду сказала, - відповідаю. - Що ти мені подобаєшся. 

Видно, що Єгор здивований і, можливо, навіть приємно вражений. Він посміхається і чомусь я залипаю на тому, як рухаються його уста. Знайомо так...

- Це так приємно, Дашо… - Єгор обережно накриває мою руку своєю - і я завмираю. До цього моменту я не збиралася переходити межу, адже поки що не визначилася остаточно стосовно когось з хлопців. Та близькість Єгора зробила зі мною щось незрозуміле. Я відчула шалену симпатію до нього і, не втримавшись, пересіла на диван, ближче до нього. 

- Розкажи щось про себе! - випалюю швидко, сподіваючись, що Єгор знову не закриється від мене. 

- Про себе? - здається, він здивований. Не чекав подібного? Та мені важливо якомога більше дізнатися про обох хлопців. - Що саме ти хочеш знати?

- Все! Тобто... про твої захоплення, родину, мрії. Я хочу знати про тебе все!

- Ну… - здається, йому важко підібрати слова. Невже не любить розповідати про себе? - Я живу один. Батьки купили мені квартиру на вісімнадцятиріччя. Вони у мене... доволі консервативні. Хочуть, щоб я здобув освіту і пішов працювати у компанію батька. У мене є старший брат, котрого мені завжди ставлять в приклад. Можливо, саме через це у мене з ним не надто хороші стосунки. 

Чесно кажучи, я трохи здивована. Не чекала, що Єгор розповість стільки усього. А те, що у нього є старший брат, взагалі вибило мене з колії. 

- Єгоре, я не хочу тебе образити… але в мене є ще одне питання до тебе. Відповіси? - питаю не надто впевнено. Якщо вже вирішила йти до кінця, то не варто зупинятися. 

- Так, звісно, - він посміхається, а я намагаюся сформулювати питання так, щоб не образити його. 

- Ти говориш, що з багатої родини і батьки в тебе консервативні. Чому тоді у тебе... такий вигляд? Мені здається, що під цим одягом та окулярами ховається красивий хлопець. Чому ти приховуєш себе справжнього? Тільки не ображайся, прошу! 

- Я не ображаюся, Дашо, - здається, Єгор навіть не здивувався, почувши таке запитання від мене. - Річ у тому, що мені подобається бути таким. З дитинства я трохи замкнутий і рідко довіряю людям. Моїм батькам також не сильно подобається мій образ, але вони змирилися. А от брат часто насміхається. 

- Він вже мені не подобається! - бурчу. - Це дуже добре, що ти справжній, Єгоре. Не боїшся показувати себе таким. Люди просто не розуміють, що під усім цим ховається дуже добра та щира людина.

- Ти дійсно так думаєш? - хлопець здивовано дивиться на мене, а мені кортить зняти з нього ці ідіотські окуляри та нарешті подивитися йому в очі. 

- Звісно! - запевняю його, а сама тягнуся руками до окулярів. Та коли Єгор розуміє мій намір, підскакує на ноги, та так несподівано, що чай з чашки виливається на стіл. 

- Пробач, Дашо! Я не хотів! - він відступив у дальній кут кухні, наче реально злякався, що я можу зазіхнути на його річ. - Просто... я не готовий... Пробач!

- Я розумію все, не вибачайся! - чесно кажучи, я нічого не розумію. Що такого страшного в тому, щоб зняти з себе ці ідіотські окуляри? А, може, справа зовсім не в них? А що, коли Єгор щось приховує? 

Сама не розумію, що намагаюся розгледіти у цьому хлопцеві. Він такий же, як і був ще хвилину тому. Та я більше не розглядаю його як замкнутого в собі Єгора Панова, я дивлюся на нього як на хлопця. І якщо відкинути смішний одяг, більший на кілька розмірів, та окуляри, можна побачити, що Єгор високий, підтягнутий хлопець. А ще... його довгі пальці, чуттєві губи і темне волосся здаються мені дуже схожими.