21.

Мені доводиться відвернутися, тому що Етан бере й знімає з себе весь одяг. ВЕСЬ ОДЯГ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ!!! Сказати, що я шокована - це нічого не сказати. Він реально зібрався купатися, хоча на вулиці до біса холодно. 

Здається, я починаю розуміти! Етан вирішив поділитися зі мною тим, що він божевільний! 

- Можеш дивитися, крихітко! - кричить Етан, і я чую, як розплескується вода, коли він заходить у неї. - Я приховав усе, що може тебе збентежити!

- Ти божевільний! - кричу з усієї сили і не розумію, сміятися чи плакати від витівки цього хлопця. 

- Це перший факт, котрий тобі варто про мене знати, - Етан стоїть по пояс у воді, і я не можу відвести погляд від його торсу. А хлопець цей красивий не лише на обличчі, як виявляється. Шкода лише, що світла від фар недостатньо, щоб розгледіти його краще. Ох, чорт! І що це за думки такі? Схоже, я не менш божевільна, аніж сам хлопець.  

- Навіть уявити боюся, що буде далі, - фиркаю й тугіше закутуюся у куртку хлопця. 

Етан мовчить і вже через мить зникає під водою. Чутно лише сплеск води, і все. Перші декілька секунд я просто чекаю, коли він вирине, та коли цього не стається, починаю панікувати. А що, коли його схоплять судоми? Вода крижана! 

- Етане! - кричу щосили і підходжу до берега. Плаваю я так собі і навіть уявляти не хочу, що таки доведеться залазити у льодяну воду. - Етане, це не смішно!

Минає ще трохи часу і, чесно кажучи, через хвилювання я не можу навіть прикинути, скільки хлопець вже під водою. Мені практично нічого не видно і від цього паніка стає ще більшою. Якщо це просто жарт і скоро він вирине з ідіотською посмішкою, я сама його втоплю! 

Тільки от час минає, а нічого не відбувається. Не придумавши нічого кращого, знімаю з себе куртку хлопця, взуття і роблю перший невпевнений крок у воду. Доводиться стиснути зуби, тому що вода просто льодяна. Та ще більше хочеться прибити самого Етана, котрий вирішив скупатися в такий холод. 

Зайшовши у воду по пояс, намагаюся розгледіти у воді бодай щось. У мене так голосно клацають зуби, що цей звук віддає болем у скронях. Пізно приходить розуміння, що дарма я сюди попхалася. Ну чим я можу йому допомогти? Лише гірше зробила нам обом.

Ноги практично не слухаються і не факт, що до берега я таки дійду. Хочеться розплакатись від абсурдності даної ситуації, що я й роблю. Несподівано десь поряд чутно шум води, наче хтось пливе, і вже за мить поруч виринає Етан - й бризки води вкривають мою голову. 

- Ти що тут робиш? - він явно здивований і навіть розгублений.

- Я думала, що ти потонув… - пояснюю через схлипи і цокіт зубів. - Злякалася і...

- Вирішила мене врятувати? - запитує Етан. Коли розуміє всю серйозність ситуації, лається крізь зуби і несподівано пригортає мене до себе. 

Дивно, та зараз хлопець схожий на гарячу пічку. Він зовсім не замерз, коли я, здається, майже не відчуваю власного тіла. Мені навіть байдуже, що Етан абсолютно голий. Зараз головне хоча б якось зігрітися, а про все інше я подумаю потім. 

- Тримайся за мене, потрібно вийти з води, - мені здається, чи в його голосі дійсно з'явилося хвилювання? Схоже, його вечір відвертостей вийшов з-під контролю. 

Та мене і просити не треба. Я й так з останніх сил трималася за хлопця, і коли ми таки опинилися на березі, могла дивитися лише на його хмуре обличчя. 

- Чим ти думала, Дашо? - роздратовано питає. - Я просто плавав до іншого кінця річки. Тонути точно не збирався.

- Я просто злякалася... за тебе, - чесно зізнаюся та відводжу погляд. 

Етан важко видихає і все ж таки відпускає мене, але тільки для того, щоб заявити:

- Тобі треба переодягнутися. Знімай усе. У мене в багажнику є деякі речі. 

Сил на те, щоб сперечатися немає. Сама розумію, що мокрий одяг приносить холод та дискомфорт. Саме тому починаю знімати його з себе і зовсім не дивлюся в бік Етана, котрий одним махом натягує на себе штани. 

Я стою збоку машини, щоб на мене не потрапляло світло. Етан подає мені якісь речі і старається дивитися куди завгодно, лиш би не на мене. Швидко одягаю спортивні штани, котрі на кілька розмірів завеликі, і футболку на довгий рукав. Трохи пізно доходить, що це речі самого Етана, та зараз це не має жодного значення. 

- Сідай на заднє сидіння і вкрийся пледом. Я хочу увімкнути обігрів, - знову дає настанови, і я погоджуюся без слів. 

Замотуюся пледом мало не з головою, але тепліше не стає. Мене морозить, болить голова і починає дерти в горлі. Етан мовчки вмикає обігрів та заводить двигун. Я бачу його погляд у дзеркалі заднього виду і не розумію, чому він такий злий. Сам же винний, що нічого не пояснив. Чого тепер дратуватися?

- Краще? - запитує, коли машина виїжджає на асфальтовану дорогу. 

- Угум, - насправді мені зовсім не краще, але чомусь говорити про це Етану не хочу. Він і так здається сильно знервованим. - Куди ми їдемо?

- У місто. Потрібно зігріти тебе і купити ліки. Навіть не сумніваюся, що скоро підніметься температура, - говорить стримано, а пальцями так сильно стискає кермо, що кісточки побіліли. 

Здається, вона вже піднялася, але я мовчу про це. Трішки зігрітися все-таки вдається і щоб не їхати в повному мовчанні, вирішую поговорити. 

- Як ти міг плавати у такій холодній воді і при цьому залишатися таким гарячим? - запитую і надто пізно розумію, як звучить моє запитання.

- Ну спасибі, крихітко, - хмикає Етан і кидає швидкий погляд у дзеркало заднього виду. - Насправді я люблю воду, і це абсолютно моя стихія. У школі займався у басейні і подавав хороші надії в плаванні. Тільки дещо сталося... і з мрією довелося покінчити.

- І тепер ти плаваєш у холодній воді, щоб застудитися? А, може, для тебе це просто можливість згадати минуле?

- У мене хороше здоров'я, Дашо. А от у тебе ні. Як взагалі додумалася лізти у воду? Чим ти взагалі могла мені допомогти?

- Я подумала про це, коли була по коліна у воді, - зітхаю. - Просто мені так страшно було. Я тебе кликала, а ти мовчав. По-твоєму було б краще стояти на березі і чекати на незрозуміло що?