15.

 - Ну як? Покажеш мені тут все? - питає Етан, коли Олеся залишає нас удвох. У мене все ще немає слів, культурних так точно.

- Ми не в музеї! І в мене робота! - фиркаю та продовжую виставляти на вітрину овочі та фрукти. 

- Я тут, щоб допомогти тобі, крихітко, - Етан широко усміхається, демонструючи мені свої білосніжні зуби, а я ловлю себе на думці, що йому, напевно, пасуватиме будь-яка форма, навіть двірника. 

Намагаюся повністю його ігнорувати та продовжую займатися роботою. Етан постійно поруч і його компанія напружує, дратує та дивує одночасно. Ну хіба у суперзірки так багато вільного часу? Не втримавшись, озвучую йому своє запитання. 

- Приємно, що ти таки погоджуєшся з тим, що я зірка, - задоволено заявляє Етан і закидає до рота ягоди винограду, а тоді натягує на обличчя маску. 

- Ти б для початку помив його, суперзірко, - хмикаю і прямую на склад за новою партією товару. 

Поки я, як завжди, виконую свою роботу, Етан у магазині просто нарозхват. За останню годину до нього за консультацією звернулося щонайменше десять жінок. 

Який шампунь краще вибрати? Які яблука найсмачніші? В якому тортику найменше калорій?

Етан притягує до себе навіть тоді, коли половина його обличчя прихована. Він розповідає кожній так, що навіть у мене немає слів. Чорт! Цей хлопець знає, як правильно себе показати і одним поглядом зачарувати осіб протилежної статі. Напевно, сьогодні в магазині будуть вдвічі більші прибутки. Етан просто золоте дно. 

Я ж стежу за цим концертом, скриплячи зубами. Сама не розумію, чому така реакція. Ну заграє він з іншими дівчатами, хіба ж це вперше? Чому ж тоді мені неприємно за цим слідкувати? Можливо, тому, що Етан мені подобається?

Злюся ще більше, коли ця думка з'являється у голові. Цього просто не може бути! 

- Бачила, як я щойно продав тій дамочці найдорожчий десерт? - весело заявляє Етан, з'являючись поруч.

- Можу сказати, що з голоду ти не помреш, коли закінчиться музична кар'єра, - виходить грубо, але змінити це не можу. 

Товар закінчується, тому швидко прямую на склад за новою партією. Етан не відстає, і це погано. Мій зрив він може зрозуміти по-своєму, тобто, правильно, а я цього не хочу. 

- Дашо, ти що, ревнуєш? - він спирається на полиці, заховавши руки в кишені робочої уніформи. Задоволений вираз його обличчя дратує мене ще більше.

Мовчки притягую драбину для того, щоб дістатися верхніх полиць, на яких зберігається товар, і піднімаюся догори. Говорити з ним не збираюся, взагалі! Ненавиджу себе за те, що дозволила собі зацікавитися цим музикантом. Не потрібно мені це, от зовсім!

- Ну, Дашо! Ти чого? - Етан стоїть поруч і розглядає мене знизу вгору. Добре, що сьогодні я додумалася одягнути штани. Як знала, що буду не сама...

Хапаю в руки коробку з товаром і вже збираюся спускатися вниз, коли драбина починає тріщати. Коробка вилітає з рук і летить на землю, а я за нею. 

Мені до божевілля страшно, тому єдине, що залишається - міцно заплющити очі. Висота не надто велика, але зламати собі щось можна. Усе стається за лічені секунди, і коли з підлогою я таки не зустрічаюся, широко розплющую очі та розумію, що мене спіймав Етан і зараз я у нього на руках. 

- Ти як? Не поранилася? - його стурбований голос пробивається крізь шум у вухах. Хлопець здається мені надто серйозним, не бачила його таким раніше. Невже справді за мене злякався?

- Наче ні, - тихо відповідаю. На руках в Етана добре та спокійно. От так би сиділа тут цілу вічність. Так, стоп! - Можеш мене відпустити? 

- Впевнена? - він наче думки мої читає і знає про внутрішню боротьбу. На щастя, обережно ставить на ноги, а тоді піднімає драбину, котра просто розвалилася на дві частини. - Як взагалі можна працювати на такому мотлоху? А якби мене тут не було?

Я навіть думати не хочу, що б тоді було зі мною. 

Помічаю на підлозі коробку з товаром і кидаюся до неї. Якщо все розбилося при падінні, доведеться платити. На щастя, банки з шампунем майже цілі, і це тішить. Знову підводжуся на ноги і стаю навпроти Етана. 

- Спасибі, що врятував, - кажу абсолютно щиро.

- Я не хочу, щоб ти тут працювала, - приголомшує мене заявою. 

- Серйозно? І куди мені йти? Взагалі-то, для того, щоб жити потрібні гроші, - фиркаю сердито. Етан, який мене дратує, повернувся. 

- Я знаю це, крихітко. А також знаю, що для того, щоб працювати, треба бути живим та здоровим. А з цією роботою я не впевнений, що так і буде, - продовжує наполягати. - Оскільки грошей моїх ти не приймеш, треба придумати інший варіант. 

- Який ще варіант? - взагалі не розумію, до чого він веде. 

- Скоро дізнаєшся, - Етан знову посміхається і перед тим як підхопити коробку та покинути склад, тріпає мене по голові своїми довгими пальцями. 

До завершення зміни я більше не питаю про те, що він придумав. Можливо, сказав це на емоціях, адже насправді я йому ніхто і перейматися моїм життям йому не потрібно. 

Ми зустрічаємося на виході з магазину після закриття. Втомлена, сідаю у салон його автомобіля і розумію, що треба про щось розмовляти, щоб не заснути. 

- То, може, все-таки поясниш чому провів зі мною цей день?

- Хотів побачити як ти живеш, чим займаєшся, - спокійно відповідає, керуючи автомобілем. 

- І як тобі моє життя? - цікавлюся.

- Не дуже, - говорить прямо, хоча іншого я й не чекала. - Я от не розумію. У тебе що, батьків немає? Чому ти змушена навчатися, а тоді ще й працювати? 

- Мої батьки живуть в іншому місті, - сама не розумію, чому ділюся з ним, але мовчати не хочеться. - Вони не багаті, і я не хочу тягнути з них останні гроші. Зарплати в магазині вистачає на те, щоб оплатити житло і харчі. Трохи додають батьки, коли можуть. Я і не думала, що ти мене зрозумієш, Етане. Ми з тобою абсолютно різні. 

- До чого тут це? - дивується хлопець. - Думаєш, що я боюся роботи? 

- Та ні, не в цьому справа, - повертаюся у його бік і, не соромлячись, розглядаю хлопця. - Просто в тебе ніколи не було проблем з грошима. А щодо роботи… мені здається, що в гурті тобі доводиться багато працювати. І хоч я не твоя фанатка, важко не помітити, скільки сил було вкладено у той самий концерт.