Бачити сестру заплаканою та розбитою - доволі дивне видовище. Вона завжди така сильна та впевнена у собі. Та зараз Таня мало не з головою вкрита ковдрою, і сльози водоспадом течуть з очей.
- Щось сталося? - сідаю на край ліжка і сподіваюся, що сестра вкотре не замкнеться.
- Батьки проти моїх стосунків з Максом, - бурчить Таня. - Вони не дозволяють мені переїхати до нього. А ще їм прийшло повідомлення про моє відрахування з універу. Що мені тепер робити, Дашо?
Таня сідає і дивиться на мене так, наче я її остання надія. Чесно кажучи, сестру мені шкода, але у всіх проблемах винна вона сама. Звісно, батьки розізлились. Відрахування з універу це ж не жарти.
- Я не знаю, - кажу як є. - Тобі треба сходити в деканат, попросити про відтермінування відрахування. Якщо з навчанням все налагодиться, у тебе буде шанс повернути довіру батьків,
- Сумніваюся, що це допоможе, - фиркає сестра. - Я не буду навчатися. Макс чекає на мене і все одно хоче жити разом. Піду працювати. Мені цього достатньо.
- Тань, ти впевнена? - я, звісно, знаю, що кохання змушує нас робити шалені вчинки, але відмовлятися від стабільного життя заради якогось байкера... напевно, я чогось не розумію...
Сестра не відповідає, натомість зривається з місця, кидається до шафи й хаотично без перебору починає кидати в сумку усі свої речі. Схоже, впевнена…
- Ти маєш бути щаслива, Дашо, - Таня дивиться на мене через дзеркало і попутно підфарбовує губи. - Тепер житимеш одна, як і хотіла.
- Я не цього хотіла, - кажу чесно. Мені шкода, що сестра така вітряна. Сьогодні тут, завтра там. Та з іншого боку, цим вона живе і від цього отримує задоволення. А що я? Знову одна в чотирьох стінах.
Таня набирає Макса - і той обіцяє забрати її через двадцять хвилин. Знаю, що батьки будуть дуже і дуже злі, але Тані, схоже, байдуже. Сестра більше не плаче і, напевно, це найважливіше. Хочеться вірити, що вона не повернеться до мене через кілька днів зі сльозами на очах. Я справді бажаю їй щастя.
- Квартира у твоєму розпорядженні, Дашко. Можеш привести сюди якогось красунчика, - сестра мені підморгує, цілує в щоку і покидає квартиру.
Коли за її спиною зачиняються двері, стає холодно та самотньо. І хоч ми з нею рідко перетиналися на території квартири, зараз надто гостро відчувається, що я одна.
Поставивши ромашки у вазу, приймаю душ і лягаю під ковдру. Завтра цілих чотири пари, а тоді ще й зміна в магазині. Напевно, це і на краще, тому що повертатися у порожню квартиру зовсім не хочеться.
Наступного ранку біля універу на мене вже чекає Рита з двома стаканами кави. Ми сідаємо на лавку і поки п'ємо, розповідаю їй про сестру.
- Отже, тепер ти сама в квартирі, - задумується Рита. - І що це виходить? Ти можеш переїхати до мене? Навіщо платити за ціле житло, коли у мене можна жити безкоштовно?
- Я не знаю, Ритуль. Мені здається, що недовго Таня протягне. Вона ні дня у своєму житті не працювала. Як тільки накриють робочі будні, кохання може випаруватися. І куди вона повернеться?
- Ну ти й оптимістка, - фиркає подруга.
- Я реалістка, - виправляю Риту. Поряд з нами якраз проходить Єгор, і якщо подруга повністю його ігнорує, я не можу так само. Усміхаюся йому - і Єгор одразу усміхається у відповідь.
- Це що таке? - Рита ловить мене на гарячому і її обуренню немає меж. - Ти чому усміхаєшся цьому страховиську? Квитки він дістав, тому тобі не треба більше вдавати, що він тобі подо... Хоча стоп! Панов працює поруч з "БезМеж"! В середу у них зустріч з фанами в торговому центрі. Там якраз новий музичний магазин відкривають. Дашко… запитай у Єгорчика, коли саме проходитиме ця зустріч і як на неї потрапити.
- Рито, ти знову? - бурчу. Зустрічатися з Етаном немає жодного бажання. Ще подумає, що я його переслідую, не дай боже!
- А що тут такого? Минулого разу я все проспала! - ображено сопить дівчина. - А з тобою вони вже знайомі. Можливо, запросять нас кудись. Оце було б круто!
Добре, що я так і не наважилася розповісти Риті про зустріч з Етаном. Якби вона знала, що я відшила цього красеня, відреклася б від нашої дружби. Ну справді, для неї ці хлопці як особливий витвір мистецтва, до того ж неоціненний. А для мене це всього лише гурт, популярний, але не мій.
Коли заходимо в аудиторію, одразу ловлю на собі погляд Єгора. Він тримає дистанцію, не розмовляє зі мною і вдає, що нічого між нами немає. Приємно, що хлопець не ображається і рахується з моїми почуттями. Тільки от його погляди й ледь помітні посмішки - це щось особливе і дуже приємне.
Коли посеред пари на мій телефон приходить повідомлення від Етана, я сильно гублюся. Чесно кажучи, думала, що після того випадку в ресторані він втратив до мене будь-який інтерес. Та, як виявляється, це не так.
"Скільки у тебе лекцій? Я заберу тебе. Поговорити треба."
Його серйозний тон в написанні трохи мене лякає. Не розумію, що йому знову треба, але залишити цю заяву без відповіді не можу.
"Сьогодні в мене робота. І завтра також."
Швидко пишу і попутно намагаюся записувати за викладачем. Відповідь прилітає через хвилину, і коли читаю її, мало не фиркаю від злості.
"Я відвезу тебе, крихітко. Заодно й поговоримо."
Не питає, просто ставить перед фактом в черговий раз. Ховаю телефон у сумку і повертаю голову назад, знаходячи поглядом Єгора. Він усміхається мені, коли помічає, що я за ним спостерігаю. Я ж повертаюся до занотування лекції і намагаюся викинути з голови Етана. Ще не вистачало, щоб він знову засів у моїх думках.
На диво, цей день проходить надто швидко. Можливо, тому, що я ніяк не хочу, щоб наставав момент, коли Етан заявиться сюди? Не знаю як говорити з ним і як поводитися після того, як він пропонував мені свої подарунки.
Рита зникла одразу після дзвінка, заявляючи, що сьогодні у неї одна важлива справа, а я покидала аудиторію однією з останніх. Занадто пізно зрозуміла, що Єгора на останній парі не було і, зупинившись в коридорі, швидко написала йому повідомлення:
#411 в Молодіжна проза
#3582 в Любовні романи
#1666 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 10.11.2021