12.

Таке враження, що Етан вирішив попозувати для невидимого фотографа під стінами мого будинку. На його машину почали звертати увагу, та й на самого хлопця також. Він розсівся на капоті своєї тачки, у світлих потертих джинсах, білій футболці і кепці, котра, на щастя, прикривала його зірковий фейс. Та сам Етан, схоже, не сильно хвилювався, що його можуть впізнати. 

- Ти що тут робиш… так рано? - додала після паузи. 

- Тебе теж саме можу запитати. Куди зібралася? - Етан підвівся на ноги і тепер між нами майже не залишилося вільного простору. Його погляд з-під капелюха не сильно мені подобається. І найголовніше - я поняття не маю, як від нього втекти. 

- У мене важлива зустріч! - впевнено заявляю і навіть не брешу. 

- Справді? - Етан ховає руки в кишені джинсів і ледь помітно посміхається. Напевно, будь-яка інша дівчина на моєму місці уже б свідомість втратила від його краси та харизматичності, а от мені начхати на це. Хочеться, щоб Етан поїхав геть, та він, схоже, навіть не думає цього робити. - Тоді складу тобі компанію. Поїхали?

- Послухай! - я справді намагаюся залишатися зібраною та холоднокровною, але виходить так собі. До того ж важко себе обманювати... Етан - привабливий хлопець. Ні, я не збираюся в нього закохуватися, боже збав! Просто поруч з ним мені ніяково і я ніяк не можу зрозуміти одного… - Що тобі від мене треба? Ми, здається, не друзі і майже не знайомі. Ти музикант, а я - не фанат твоєї творчості. 

- А якщо це кохання з першого погляду? - Етан знову посміхається, а я, здається, червонію до кінчиків волосся. І все це не тому, що мені приємно слухати його зізнання, а тому, що схоже це на повну дурню.

- Я схожа на ідіотку? Яке кохання?! - фиркаю. 

- Звичайне, Дашо, - Етан кладе свою руку мені на плече - і шкірою миттєво бігають мурашки. Навіть серце починає битися частіше. Дивна реакція, тому я роблю ще крок подалі від хлопця. - Я сам шокований. Ніколи нічого подібного не відчував. 

Важко видихаю і намагаюся зібратися з думками. Просто прогнати його не вийде, Етан не з тих, хто так легко здається. Залишається лише один варіант: поїхати з ним і показати, що зовсім я йому не пара. Ризиковано, звісно, але вибору немає. 

- Добре, я поїду з тобою, - ціджу крізь зуби. - Тільки мені треба зробити один дзвінок.

- Окей! Я в машині тебе почекаю, - Етан легко погоджується і сідає в авто. Я ж дістаю з сумки телефон і набираю номер Єгора. Відчуваю себе огидно, адже він точно чекає на мене. 

- Дашо, я на місці! - чую його радісний голос у слухавці.

- Єгоре... тут така справа… - кидаю швидкий погляд у бік білого автомобіля і дуже хочу, щоб просто зараз він провалився під землю разом з його власником. - Ми не можемо зустрітися. Пробач. Мені дуже прикро.

- У тебе щось сталося? - стурбовано запитав. - Я можу чимось допомогти?

- Ні, нічого, - швидко випалюю. - Це Рита попросила мене про допомогу і відмовити не вийшло. Ще раз пробач. Наступного разу обов'язково сходимо кудись, обіцяю тобі. 

- Ловлю на слові, Дашо, - тепло відповів Єгор. Здається, він не сильно образився. Принаймні я дуже на це сподіваюся. - До зустрічі завтра в універі!

- Ага! Бувай!

Ховаю телефон назад у сумку і нетвердою ходою прямую до машини Етана. Сідаю у салон і одразу вдихаю аромат шкіри та ароматизатора. Приємне поєднання, як не дивно. 

- То куди ми їдемо? - запитую, коли машина вклинюється у потік інших автомобілів. 

- Це сюрприз, Дашо. Любиш сюрпризи? - Етан розслаблено керує автомобілем, а я знову зациклююся на його пальцях, що обхоплюють кермо. Напевно, у всіх музикантів вони такі довгі і красиві. Хоча сам Етан, наче ходячий секс. Тільки от я чомусь цього не оцінюю. 

- Не дуже, - чесно зізнаюся. І хоча я знаю цього хлопця один день, чомусь впевнена, що нічого хорошого він мені не приготував. Взагалі не сильно розумію його і те, що він робить. 

Коли Етан зупиняє авто на стоянці відомого у місті ресторану, я навіть не дивуюся. Це дуже дороге та пафосне місце. І якщо Рита на моєму місці уже скакала б від захвату, то мені захотілося лише голосно фиркнути. 

Схоже, Етан вирішив спокушати мене за власним планом. Дорогий ресторан, делікатеси на столі. Цікаво, але не для мене...

- Голодна? Тут дуже смачно готують, - він першим покидає салон, а тоді допомагає мені це зробити. 

У мене навіть слів немає, щоб сказати те, що відбувається всередині. Просто йду за Етаном всередину і намагаюся брати з цього досвіду щось хороше. Все ж таки це перший і останній раз, коли я побувала у такому закладі. А подивитися дійсно було на що. 

Красиві акваріуми з різними морськими делікатесами. Я таке лише в кіно бачила і точно не думала, що побачу наживо. Біля Етана зібрався мало не весь колектив ресторану. Нас мало не під конвоєм провели в окремий зал, де був лише один столик. А ще неймовірний вид з панорамних вікон на річку. 

- Як тобі тут? - запитав Етан, сідаючи навпроти мене. Він нарешті зняв з себе капелюха і тепер його волосся стирчало в різні боки у такому собі творчому безладі. 

- Красиво, - це все, на що я спромоглася відповісти. 

Коли офіціантка вручила нам меню, у мене мало очі з орбіт не повипадали. Такі ціни я також бачила лише в кіно, а в житті жодного разу. Та моєї місячної зарплати буде мало, щоб розплатитися за вечерю у цьому закладі. 

- Допомогти з вибором? - напевно, Етан зрозумів, що я зовсім нічого не розумію у назві страв і вирішив прийти на допомогу. - Можеш спробувати устриць або карпачо. Стейки також дуже смачні.

- Вибери на свій смак, - натягнуто посміхаюся. - Тільки щоб це було щось просте та їстівне. Прошу тебе.

Етан посміхається і швидко озвучує наше замовлення офіціантці. Я справді сподіваюся, що він обрав щось нормальне. 

Поки чекаємо замовлення, Етан не перестає мене розглядати. Це напружує, та я вперто мовчу. От пообідаємо разом і, можливо, на цьому все закінчиться. Музикант побачить, що я не з його світу і дасть мені спокій. Навіщо йому така не обізнана дівчина, як я?