8.

- Привіт, я Ной! Не звертай увагу на цього показушника! Він перед усіма дівчатами світить своїм торсом! - хлопець мені підморгує і простягає пляшку з водою. 

- Гей! - невдоволено кричить сам Етан. Я не бачу його, тому що продовжую стояти спиною. Зате тепер поруч стоїть Ной і привітно посміхається. Беру пляшку у нього з рук та роблю кілька ковтків.

- Отже, ти дівчина нашого Етана? - несподівано питає Ной, і від такої заяви вода потрапляє не туди, і я починаю кашляти. 

- Яка я йому дівчина? - фиркаю, відкашлявшись. До речі, Етан вже встиг переодягнутися. Тепер на ньому темні джинси і біла футболка. Волосся все ще стирчить в різні боки та додає йому якоїсь брутальності. 

Усі учасники гурту, крім самого Етана, починають голосно реготати, а от йому явно не до сміху. Хлопець злиться, і це зрозуміло. Напевно, не кожного дня його відшивають. А може, і не було такого ні разу…

- Ти нариваєшся, крихітко, - несподівано Етан хапає мене за руку і розвертає до себе. Його погляд серйозний, і більше хлопець не усміхається. Стає ніяково... Схоже, я сильно його розізлила.

- Ет, легше! - поряд з'являється Адам, котрий до цього мало на мене зважав, і відриває руку Етана від моєї. - Ходімо, я тебе проведу. 

А це несподівано, хоча й приємно. Адам бере з дивана толстовку з капюшоном та подає мені. Без слів одягаю її поверх сукні, а капюшон накидаю на голову. І все це під прямим поглядом Етана. Схоже, зірковий хлопчик не сильно любить, коли щось йде не за його планом. 

Адам тим часом відчиняє двері і виглядає в коридор. На щастя, там порожньо, якщо не враховувати кількох довгов'язих охоронців у темних костюмах. 

- Вихід у кінці коридору. Знайдеш сама? - питає, коли ми зупиняємося за межами гримерки. 

- Спасибі, - кажу абсолютно щиро. - А як же це? - вказую рукою на одяг хлопця, котрий зараз на мені. 

- Повернеш у клубі. Ти ж будеш там? - ледь помітно посміхається Адам. - До речі, кофта належить Етану. 

Хлопець мені підморгує і швидко зникає за дверима гримерки. Ну а я продовжую стояти, як ідіотка, і стискаю в руках толстовку Етана, котра зараз на мені. Супер просто! Неймовірний вечір, котрий плавно перетікає у ніч! 

- Де тебе носило? - невдоволено питає Рита, коли я знаходжу її на виході зі стадіону. - І що це на тобі?

Доводиться коротко розповісти їй все, що зі мною сталося. І якби не кофта Етана, Рита точно не повірила б мені. А так, стоїть зараз поруч з величезними від шоку очима, і не має слів. Рита не має слів… Так-так, і таке буває!

- Почекай! А з телефоном у тебе що? Я ж дзвонила, але ніхто не відповідає, - хмуриться подруга.

- З теле… - і лише зараз до мене доходить, що мій телефон залишився у Етана. У цього придурка із завищеною самооцінкою! І що тепер робити? Як його повернути? Потрапити в гримерку до музикантів точно не зможу, тому єдине, що можу зробити - поїхати в цей клятий клуб. - Цей мудак Етан його забрав!

- Дашко, ну ти справді ідіотка, - бурчить Рита. - Я хвилин двадцять у коридорі топталась, щоб хлопців перехопити, і не нічого не вийшло, а ти їх зблизька бачила. В одній гримерці з ними була! Та що там говорити! На тобі зараз кофта Етана! 

- Ага! А у нього мій телефон! - фиркаю. Ентузіазму Рити я зовсім не поділяю. Просто хочу, щоб цей вечір нарешті закінчився, і я змогла забути зустріч з цими музикантами як поганий сон. 

Поки чекаємо на таксі, поруч проносяться автомобілі. Мій погляд чіпляється за білосніжну спортивну машину, котра спочатку повільно їде поруч, а коли рівняється з нами, зі свистом зривається з місця. 

Чомусь ловлю себе на думці, що це може бути Етан. А, може, у мене починає розвиватися манія переслідування? 

Поки їдемо в таксі згадую, що мені в будь-який час може написати Єгор. А оскільки телефон в Етана, цей придурок може прочитати мої повідомлення. Звісно, нормальні люди не будуть шастати по чужих гаджетах, але хіба це про зіркового хлопчика? Самооцінка у нього вище неба. 

А ще доволі дивно сидіти в кофті цього хлопця та вдихати аромат його парфумів. Приємний такий аромат, до речі. Саме тому швидко знімаю її з себе і кладу на коліна. 

- Давай не будемо йому кофту повертати, - несподівано заявляє Рита і, схопивши її в руки, притягує до свого обличчя. - Вона пахне неймовірно.

- Не потрібна нам ця кофта. Я обміняю її на свій телефон, - бурчу і забираю деталь одягу назад.

- Нудна ти, Дашко! - фиркає Рита. - От якби я була на твоєму місці... 

- Дуже шкода, що ти не на моєму місці, - кажу як є. - Тому що цей Етан мені задарма не потрібен. Самозакоханий ідіот!

Дивно, та цього разу подруга нічого не коментує. Можливо, не до кінця вірить у те, що сам учасник "БезМеж" звернув на мене увагу. А можливо, заздрить, що не вона змогла побувати в гримерці хлопців. І хоча я думаю, що заздрити то нічому, Рита точно думає інакше.

До клубу проходимо рівно о десятій. Сьогодні тут багатолюдно, хоча на вході нас попередили, що заклад зачинено на спецобслуговування. Тільки от нас пустили без зайвих слів, коли Рита назвала наші імена.

- Тут так багато зірок! - із захватом заявила подруга. Всередині дійсно було багато відомих людей, а ще журналісти, коли брали інтерв'ю у тих, хто тут зібрався. 

І поки подруга напивалася безкоштовним шампанським, котре розносили офіціанти, я шукала поглядом Етана або ж когось з хлопців. Залишатися тут надовго я не планувала. Треба лише віддати кофту і забрати свій телефон. 

- Рито, не пий більше! - забираю у подруги четвертий келих з шампанським. Не хочеться в кінці вечора тягнути на собі її бездиханне тіло. 

- Дашко, треба насолоджуватися моментом! - очі подруги підозріло загорілися, і посмішка стала ширшою. Ну все, понеслась! - Дивись, там Микита Доманський! Треба терміново взяти автограф!

Поняття не маю, хто такий цей Микита, але подругу як вітром здуло, коли його побачила. Хотілося вірити, що пити вона більше не стане. Досить мені на сьогодні проблем. 

Я ж вирушила на пошуки Етана і розпочала з другого поверху, де на м'яких диванах сиділи гості й розпивали алкоголь.