Віп-місця дають нам можливість бути біля самої сцени. Нас розділяє всього кілька метрів і це... дивно. Не звикла я знаходитися так близько до зірок, а тут вони, як на долоні. Зате Ритка просто сяє від щастя. Вона від нетерпіння підстрибує на місці, а я слідкую за тим, як на сцені відбуваються останні приготування. Поступово стадіон заповнюється майже до кінця. Мені вкорте стає шкода тих, хто змушений стояти в тісній близькості один до одного. І знову кортить подякувати Єгору за ці квитки. Навіть не уявляю, як би вистояла у тому натовпі цілих три години.
До речі, про Єгора. Я шукала його серед працівників сцени. Сподівалася, що він з'явиться там. Та хлопця я не побачила і навіть трохи засмутилася. Та коли зловила себе на думці, що не варто засмучуватися через Єгора, швидко викинула його з голови. І так надто багато про нього думаю.
- Починається! - Ритка від емоцій не могла сидіти на місці. Підскочила на ноги і побігла до сцени, коли туди почали виходити учасники гурту.
І тут почалося якесь неймовірне шаленство. Я ніколи не була на подібних заходах і навіть не уявляла, як все це має відбуватися. Але зараз, коли на сцені з'явилися хлопці, зал просто збожеволів. Таких шалених криків я ще ніколи не чула.
Адам підійшов до стійки з мікрофоном, взяв його в руки і привітав фанатів гурту. І знову голосні крики багатотисячного натовпу заполонили усе. Етан тим часом взяв у руки гітару і став біля іншої стійки з мікрофоном. Ной розмістився за барабанами, а Леон за синтезатором.
Я із завмиранням серця стежила за кожним з хлопців, але чомусь найбільше мене тягнуло саме до Етана. Можливо, тому, що сьогодні він мене розглядав? Хоча зараз його погляд був спрямований у натовп, і лінива посмішка грала на устах.
Коли зазвучала мелодія, я навіть дихати перестала. Уже не терпілося почути, як же вони співають. Смішно якось, прийшла на концерт, навіть не уявляючи, що це за гурт і який у них асортимент.
Перше розчарування чекало мене тоді, коли музика стала надто агресивною, а голос Адама занадто грубим. Зате Риті все сподобалось. Вона, як божевільна, стрибала під чергову пісню музикантів, і те саме робив багатотисячний натовп. Я ж просто сиділа прикута до крісла і зацікавлено розглядала кожного з хлопців. Вони справді викладалися на повну, це було помітно. Напевно, хотіли показати своїм фанатам вищий клас. Дійство справді було феєричним, тільки не моїм. Важка музика не для мене, і, напевно, це був перший і останній раз, коли я попхалася на концерт, перед тим не переглянувши плейлист гурту.
Єгор говорив, що мені сподобається. Схоже, він зовсім не знає моїх смаків. Я не фанатка чогось одного, люблю, щоб музика відповідала стану моєї душі. І байдуже, що зараз у мене на душі дуже важко, все одно "БезМеж" не моє.
Навіть не знаю де взяла в собі сили відсидіти майже весь концерт до кінця. Лише під кінець, коли натовп почав скандувати "На біс"!, я не витримала і пішла на вихід. Я просто захотіла в туалет і вирішила не чекати закінчення, тому що до нього ще дуже довго.
В порожньому коридорі нікого не було. Схоже, всі зараз там, за кулісами або на самому стадіоні. Напевно, це і на краще, адже через кілька хвилин тут яблуку ніде буде впасти.
Зробивши всі свої справи, я зібралася повернутися до Рити. Краще зробити це зараз, тому що після завершення концерту знайти її буде проблематично.
Тільки от потрапити знову на стадіон я так і не змогла. Тільки-но зібралася зайти туди, звідки вийшла кілька хвилин тому, як абсолютно неочікувано з-за повороту на мене налетів… Етан..
Від шоку я навіть забула, що варто було б відступити першій. Він стояв зовсім поруч, вищий від мене на цілу голову, і дивився зверху вниз. Його волосся стирчало в різні боки, по обличчю стікали цівки поту, і дихав хлопець дуже важко, наче пробіг цілий марафон.
- Яка зустріч… - не зрозуміло чому Етан широко усміхнувся, демонструючи мені свої ідеальні зуби. А ще його погляд... чомусь здається мені магнетичним. А як пояснити те, що я продовжую стояти як ідіотка, поки він мене розглядає?
- Ми знайомі? - питаю хмуро. Не збираюся з ним сюсюкатись. Погляд хлопця мене реально дратує.
- Я бачив тебе на автограф-сесії. Чому не підійшла? - здається, Етан нікуди не поспішав. Він продовжував напирати, а я відступати. Тільки от чергова проблема чекала мене вже за мить. Позаду стіна і тікати нікуди. Торкаюся її спиною, а Етан задоволено посміхається. Напевно, для нього всі дівчата однакові, і мене він приписав у їхні ряди.
- Я не твоя фанатка, - випалюю сердито.
- Справді? - так щиро дивується, що навіть мені смішно стає. - Чому ж ти тут?
- Я з подругою, - бурчу. - Може, ти мене відпустиш?
- Не впевнений, - Етан багатообіцяльно оглядає мене з голови до ніг, і я одразу шкодую про те, що одягнула цю сукню. Так і не скажеш, що я заявилася сюди не для того, щоб спокусити когось з музикантів. - У тебе красиві ніжки, крихітко.
Мені набридає вся ця ситуація, а ще я розумію, що треба негайно знайти Риту. Якщо концерт закінчився, зараз цими коридорами масово понесуться люди. І, наче навмисне, двері починають відчинятись і в коридор виливається справжній потік із людей.
- Чорт! - а це вже Етан. Схоже, зрозумів, що пора вшиватися звідси. Тільки от чомусь він забув, що мені, на відміну від нього, ховатися не треба, я ж не зірка. - За мною, крихітко!
Не встигаю й слова сказати, як Етан хапає мене за руку і затягує у перші двері, що трапляються на нашому шляху. Чую лише як в замку повертається ключ, і серце в грудях робить кульбіт. Він зачинив мене тут!
- Ти що робиш? - відчуваю, що починаю злитися. Хочу вирвати ключі з рук хлопця, але він доволі просто зупиняє мої спроби. Підносить вгору руку зі затиснутими між пальцями ключами, а мені залишається лише стрибати поруч з ним. - Двері відчини!
- Хочеш, щоб нас застукали разом? Я в принципі не проти, але у тебе можуть бути неприємності. Фанатки гурту не терплять конкуренції, - весело заявляє Етан.
#430 в Молодіжна проза
#3669 в Любовні романи
#1716 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 10.11.2021