6.

 - Що це з тобою? - питає Рита, як тільки я переступаю поріг її квартири. Схоже, подруга побачила, що мій настрій скотився нижче нуля і одразу зрозуміла, з чим це пов'язано. - Знову Танька?

- Давай не будемо про це, - прошу і кидаю в коридорі сумку з речами. - Треба налаштуватися на веселий лад. Все ж таки на концерт збираємося.

- Тут я з тобою погоджуюся, - одразу розквітає подруга. - Я серйозно підготувалася, Дашко. Скоро сама переконаєшся.

Погляд у Ритки багатообіцяльний. Я навіть уявити боюся, що вона збирається одягати на цей вечір. Напевно, зібралася звести з розуму учасників гурту. І я навіть не сумніваюся, що це у неї вийде. 

В результаті Рита обирає коротеньку сукню червоного кольору, котра заледве прикриває усі стратегічно важливі місця. На уста червону помаду, а волосся легкими локонами падає на плечі. Туфлі на височенних підборах завершують образ, і я без заперечень погоджуюся з тим, що учасники гурту точно не встоять перед такою неземною красою.

- Що там у тебе? - Рита киває на мою сумку, в котрій джинси та блузка, і як тільки бачить їх, кривиться, наче лимон з'їла. - Тільки не кажи, що зібралася у цьому йти.

- Добре, буду мовчати, - вже збираюся переодягатися, коли Рита вихоплює речі у мене з рук і закидає назад у сумку. - Ти що робиш?!

- Ти в цьому не підеш! - сердито заявляє. - Це ж таке дійство, Дашо! 

І на завершення відчиняє свою велетенську шафу та дістає з неї ще одну сукню, тільки цього разу чорного кольору. 

- Рито… - роблю крок назад, тому що носити сукні зовсім не вмію. Та ще й такі короткі і відкриті. - Не варто...

- Варто, Дашко! - впевнено заявила подруга. - От побачиш, сьогодні хтось таки клюне на тебе. А то все одна й одна. Одягайся давай, треба ще мейк відповідний зробити. 

Вибору, як такого, немає, та, з іншого боку, мені дійсно хочеться бути красивою. Можливо, сукня не такий вже поганий варіант? 

Вже через пів години я повністю готова і мало схожа на ту Дашку, котру кожного дня бачу у дзеркалі. Ритка зробила мені вечірній макіяж, від чого очі стали ще більш виразними, накрутила волосся легкими локонами і навіть позичила свої туфлі. От з ними якраз-таки виникла проблема, тому що як тільки я їх взула, зрозуміла, що зовсім не вмію ходити на підборах. А ще сукня здавалася мені надто короткою, і я постійно намагалася затягнути її вниз. 

- Таксі приїхало! - заявила Рита, а я вже тисячу разів пошкодувала, що взяла ці квитки. Все-таки сестра мала рацію: я нудна і проста як дошка. Навіть зараз, у такому крутому образі, мені було абсолютно не комфортно. 

Хоча, уже в салоні таксі, коли прилетіло повідомлення від Єгора, я все-таки трішки розслабилася.

"Я чекаю тебе, Дашо! Можливо, вдасться побачитись."

- Хто пише? - Ритка спробувала заглянути у мій телефон, та я швидко заховала його в сумку. 

- Та так, чергова реклама, - байдуже кидаю, а сама вже уявляю реакцію Єгора, коли він побачить мене у цьому прикиді. Тепер різниця між нами буде ще більш помітною. Мушу визнати, що Ритка зробила з мене справжню красуню, а от Єгор все той же Єгор. Дивак з кілограмом гелю на голові та в чудернацьких окулярах. 

Виявилося, що концерт відбувався на центральному стадіоні нашого міста. Кілометрова черга тягнулася аж на наступну вулицю. Мені навіть шкода стало тих людей, що були змушені годинами стояти тут, щоб потрапити всередину. І в цей час я ще раз подякувала Єгору за квитки у віп-сектор. Нас пропустили без зволікань і навіть запросити відвідати автограф-сесію, що відбувається просто зараз. 

- Дашко! Оце нам пощастило! - заверещала на весь коридор Ритка, коли ми прямували на пошуки того самого залу, де зараз знаходився гурт "БезМеж". Оптимізму подруги не розділяла, тому що ноги вже боліли від цих клятих туфель і хотілося нарешті зайняти своє місце й дивитися концерт. 

За цей тиждень у мене було багато часу, щоб зайти в інтернет і погуглити цей гурт. Все ж таки логічно спочатку дізнатися про склад гурту і послухати хоча б одну пісню. Та, схоже, думати - це не моє. 

І от зараз я, як ідіотка, стояла в кінці залу, де зібралося чоловік двадцять, і розглядала чотирьох хлопців, котрі сиділи по центру й мило посміхалися своїм фанаткам, котрі чекали на автографи своїх кумирів. 

- Треба пробратися вперед! - заявила Ритка. - Це чудова можливість показати себе у всій красі одразу всім хлопцям. Впевнена, що зможу справити на них враження. Ти зі мною?

- Краще я тебе тут почекаю, - швидко випалюю. 

- Зануда! - фиркає Ритка і, діставши з сумки маленький записник, наче танк розштовхує всіх навколо. І їй, походу, байдуже, як це виглядає збоку. Свою ціль вона намітила і ніщо її не зупинить. 

Ну а мені нічого не залишилося, як дістати телефон і нарешті погуглити тих, до кого на концерт я з'явилася. Гурту "БезМеж" три роки і за цей час у них дійсно неймовірні досягнення. Хлопці тільки-но повернулися з туру Америкою, і цей концерт останній перед відпусткою. 

Далі я вирішила більше дізнатися про самих учасників. Одразу відмітила, що всі вони дуже красиві і важко вибрати серед них одного фаворита. Схоже, не одне жіноче серце розбили ці красунчики.

Фронтмен гурту Адам, високий синьоокий брюнет. Йому двадцять чотири і за спиною у нього кілька гучних романів. Ну, хто б сумнівався…

Наступний Етан, ще один брюнет з блакитними очима і красивою посмішкою. Йому двадцять два, хоча насправді він здається старшим. Дивно, та коли він посміхається, мені здається, що щось подібне я вже десь бачила. Напевно, просто схожий, не думаю, що з цим хлопцем ми могли б перетнутися в реальному житті. 

Третій, Леон, яскравий брюнет з зеленими очима і кривою посмішкою. Здається, що він найхолодніший з учасників. У його погляді можна прочитати: "Як ви всі мене дістали!". Йому двадцять п'ять і, походу, він найстарший з хлопців. 

І останній, Ной, русоволосий хлопець з блакитними очима і милою посмішкою. От він здається мені найбільш милим і спокійним. А ще йому всього двадцять один, тобто, мій ровесник.