5.

Важко описати словами те, що відбувалося з Ритою, коли я вручила їй квитки на концерт. Подруга мало до неба не стрибала від щастя, а коли мене обійняла, я думала, що всі ребра мені переламає. 

- А ти говорила, що не зможеш! - пригортаючи квитки до грудей, заявила подруга. Ми розмістилися на тій самій лавці під великим дубом і мали ще кілька хвилин до початку першої лекції. - Це ж Єгорчик, подруго! Та йому байдуже, яка дівчина на побачення прийде! Головне - щоб прийшла!

Рита голосно сміється, а я ловлю себе на думці, що не хочу, щоб вона ображала хлопця. Тільки от сказати це вголос не виходить. Не хочу, щоб вона подумала щось не те, а знаючи Риту, вона цілу історію придумає про наше з Єгором кохання. 

Подруга уважно розглядає квитки, наче боїться, що це може бути якась підстава і коли різко перестає усміхатися, мені стає недобре.

- Щось не так? - стурбовано питаю. Не вірю, що Єгор міг мене обдурити. Він не здатен на подібне. Сподіваюся… 

- Дашко… - спантеличено прошепотіла Рита, а тоді перевела на мене розгублений погляд. Можу сказати, що подругу важко вибити з колії, та у мене, схоже, вийшло. - Це ж віп-місця! Перший ряд!

- Що? - тепер вже я розгублено кліпаю очима. Перший ряд? Це ж скільки ці квитки можуть коштувати, якщо цей гурт настільки відомий?

- Ану зізнавайся, що ти зробила, щоб наш Єгорчик так розщедрився? Невже закохався у тебе? Хоча з його зовнішністю він закохується в кожну другу, а то й першу, - засміялася Рита. 

- Може, тут якась помилка? Вони ж дуже дорогі! - намагаюся забрати квитки у Рити, але вона виявляється швидшою. Швидко ховає їх у свою сумку подалі від мене. 

- Хіба це наші проблеми? - фиркає подруга. - Ми будемо в першому ряду, Дашко! 

Рита знову засяяла, а от мені стало якось ніяково. Невже у Єгора є можливість роздавати такі дорогі квитки усім бажаючим? А, може, я не всі?

Довелося на деякий час забути про це, тому що попереду була лекція у куратора. І хоча Рита допомогла закрити мій залік, навчання ніхто не скасовував. Довелося сконцентруватися на його монотонному бурчанні і записувати лекцію у зошит. 

На перерві Ритка засіла в інтернет, шукаючи  красивий букет для своїх кумирів. Вона збиралася замовити квіти і завтра подарувати їх хлопцям. Все ж таки це перший ряд і у неї точно буде можливість потрапити на очі учасникам гурту. 

Ну а я вирішила довести до кінця тему з квитками. Саме тому дістала свій телефон і написала повідомлення Єгору:

"Привіт! Я хотіла запитати стосовно квитків. Ти не помилився? Просто вони на віп-місця, а це дуже дорого… напевно."

Швидко відправляю і цілу перерву не випускаю телефон з рук. Єгор не відповідає, і я розумію, що швидше за все у нього багато роботи зараз. Все ж таки концерт вже завтра...

Після пар прямую на автобусну зупинку, щоб поїхати у магазин, де на мене чекає зміна. І поки чекаю свій автобус, вирішую перевірити, чи не немає повідомлень від Єгора. Він мовчав кілька годин,  невже настільки зайнятий?

"Привіт, Дашо! Пробач, багато роботи. Не зміг вчасно відповісти. Не хвилюйся. Ці квитки дісталися мені абсолютно безкоштовно. Та якщо тобі ніяково через це, можеш відплатити мені... побаченням. Як тобі?"

Не одразу розумію, що він має на увазі. Кілька разів перечитую останнє речення і доводиться погодитися зі своїми очима. Там дійсно написано "побачення"...

У мене є кілька хвилин, щоб подумати над тим, що йому відповісти, тому що якраз під'їжджає мій автобус. Сідаю на заднє сидіння з телефоном у руках і просто не знаю, що йому відповісти. 

А що, коли Рита мала рацію? Невже я реально сподобалася Єгору? Це… дивно і незвично. Він точно хороший хлопець і спілкуватися з ним приємно, але побачення...

Це ж зовсім інший рівень, і мені важко уявити нас, як пару. Та що там говорити, Ритка мене засміє, якщо дізнається, що я ходила на побачення з Пановим. 

Поки я міркую над тим, що робити, від Єгора прилітає ще одне повідомлення:

"Дашо, пробач. Я, напевно, змусив тебе розгубитися. Забудь про побачення."

Ну ось, тепер мені ще більше ніяково. Сама говорила йому залишатися собою і нікого не слухати, і сама ж його відшила.

"Я не розгубилася. Просто в автобус сідала, тому не могла відповісти. Я піду з тобою на побачення. "

Відправляю швидко, щоб не передумати. Та що там говорити, я передумала через секунду після того, як повідомлення було відправлено. Чорт! Це ж дурня якась! Я і Панов! Панов і я!

Хочеться просто істерично розсміятися. І подякувати Риті за те, що змусила мене піти на ту зустріч з ним. От жила б я собі спокійно своїм нудним життям і не знала про існування Єгора Панова. Так ні, подруга, як завжди, докинула проблем!

"Спасибі, Дашо! Я дуже щасливий!"

Читаю повідомлення від Єгора і стримати істеричний смішок не виходить. На мене навіть пасажири оглядаються, не розуміючи, що зі мною не так. 

Щасливий він! Ще б пак! А я яка щаслива! Просто словами не передати!

Після зміни в магазині втомлена та розбита повертаюся додому. Тішить те, що попереду два вихідних і можна буде нарешті відіспатися. Хоча, ввечері ще концерт і хто знає скільки часу займе це дійство. 

Відчиняю двері квартири і здивовано розглядаю важкі чоловічі чоботи, що стоять у коридорі. З кімнати чутно голоси та сміх. Схоже, сестричка вирішила привести свого друга додому, а мене навіть не попередила. 

- Привіт, Дашо! - Таня з'являється в коридорі через кілька секунд, та погляд мій прикутий не до неї, а до високого хлопця з довгим розпатланим волоссям та пірсингом у брові. Він, як і Таня, одягнений у все чорне, і виглядають ці двоє, як... не буду казати хто. 

- Привіт! - стримати роздратування не виходить. Ми з сестрою вже давно домовилися, що не будемо приводити додому своїх хлопців. Ну, зі мною все ясно, хлопця у мене немає, а от сестра повністю з моїм проханням погодилася. Тільки от сьогодні система чомусь дала збій. 

- Дашо, познайомся це Макс,  - схоже, Тані байдуже, що я не в настрої. А може, це її нахабність перевалила за всі можливі межі?