4.

Вівторок проходить для мене у звичайному ритмі, як і середа. Спочатку універ, а після лекцій - робота в магазині. Я працюю у великому супермаркеті, розкладаю товар і слідкую за тим, щоб не було прострочок. Додому повертаюся після десятої, і єдине чого хочу - просто впасти та померти. 

Я не звикла тягнути гроші у батьків, як це робить Таня. Сім'я у нас далека від багатої, але сестрі на це просто начхати. І знову можна повернутися до слів Рити, про те, що я просто занадто хороша. Ідіотка, одним словом. 

Єгора дійсно немає в універі ці кілька днів. Так, я спеціально поглядала туди, де він зазвичай сидів. І лише зараз зловила себе на думці, що раніше зовсім не звертала на нього уваги. От зовсім. 

Рита нервувала, тому що прийшов четвер, а квитків вона так і не отримала. Зате я отримала таку бажану оцінку в заліковій книжці. Єгор мовчав, а я пошкодувала про те, що не взяла у нього номер телефону. А що, коли він не зателефонує? Тоді Рита мене просто вб'є… 

Після лекцій я, як завжди, помчала на роботу, і саме там мене застав дзвінок від невідомого номера. Піднявши слухавку, дуже сподівалася, що це все-таки Єгор. 

- Привіт, Дашо! - голос Панова здається мені надто тихим, наче він говорить так, щоб його ніхто не почув.

- Привіт! - видихаю з полегшенням.

- У мене для тебе дещо є. Пам'ятаєш? - питає, а я усміхаюся на всі тридцять два. Фух! Все-таки я ще трохи проживу! 

- Так, звісно. Хоча мені здалося, що ти про мене забув, - розкладаю масло на полиці і чомусь продовжую усміхатися. Це все лише тому, що квитки нарешті будуть у мене!

- Я завжди виконую свої обіцянки, Дашо, - дивно, та по телефону голос у Єгора ще кращий. Якщо не знати який він в реалі, можна уявити хлопця справжнім красунчиком. - Ти зможеш сьогодні зустрітись зі мною?

- Сьогодні? - перепитую. - Ну якщо тобі буде зручно. Просто я працюю до десятої...

- Це не проблема. Кажи адресу магазину, я якраз до десятої підійду, - швидко запевняє хлопець. 

І я кажу лише тому, що хочу нарешті забрати ці кляті квитки. І зовсім мені не хочеться побачити самого Єгора. 

Час до десятої пролітає надто швидко. Переодягнувшись, виходжу на вулицю й одразу зупиняюся, тому що дощ ллє як з відра. Єгора ніде не видно, і, швидше за все, в таку погоду він сидітиме вдома, а не бігатиме містом, щоб віддати мені квитки.

Переминаюся з ноги на ногу хвилин п'ять і, зрозумівши, що чекати немає сенсу, вже збираюся ступити під дощ, коли поруч зупиняється чорний блискучий седан. Відступаю на крок і з подивом відмічаю, як бокове скло їде вниз і з салону мені привітно махає Єгор. 

- Привіт, Дашо! Пробач, що спізнився. Застрибуй всередину! - люб'язно заявляє. 

Просити мене двічі не доводиться. Я що, ідіотка, мокнути під дощем, коли до мене сам принц приїхав на чорній красивій машині? Кошуся в бік Єгора і одразу забираю свої слова про принца назад. За кілька днів, що ми не бачилися, він зовсім не змінився. Все та ж зачіска, окуляри і придуркуватий одяг. 

- Це твоя машина? - з подивом розглядаю дорогий салон. 

- Звісно, ні. У друга позичив. Ми працюємо разом, - спокійно відповідає Єгор і скеровує автомобіль на дорогу. Дощ ллє так, що практично нічого не видно. А ще я сумніваюся, що Єгор бачить щось крізь товсті скельця своїх окулярів. - До речі, ось. 

Він кладе мені на коліна ті самі квитки, і нарешті я можу видихнути з полегшенням. 

- Спасибі тобі! - широко усміхаюся. Хочеться додати, що Рита буде в захваті, та, на щастя, вчасно прикушую язик. 

- Сподіваюся, що виступ тобі сподобається. Хлопці готують справжній вибух, - додає Єгор.

- Ти так добре їх знаєш? - цікавлюся.

- Є трохи. Ми доволі тісно співпрацюємо. Хочеш, щоб я тобі про них розповів? - Панов кидає у мій бік швидкий погляд, наче чекає чогось. 

- Та ні. Мені було б цікавіше дізнатися щось про тебе, - кажу чесно. - Навіщо мені ці зірки? Минулого разу я говорила лише про себе, а ти мовчав. Тепер твоя черга. 

- Дивна ти, Дашо, - посміхається Єгор, і голос його здається мені значно теплішим. - Зі мною дружать тільки тому, що я знаю хлопців з гурту, а тобі це не цікаво. І що ти хочеш про мене дізнатися? 

Машина якраз зупиняється біля мого під'їзду, але виходити на вулицю зовсім не хочеться. У салоні тепло, і мені приємна компанія Єгора. 

- Ну... все, - заявляю. - Звідки ти. Чим займаєшся. Що тобі подобається. 

- Це місто моє рідне, тут я народився та виріс. Займаюся музикою, тобто допомагаю хлопцям з гурту і все таке. А подобається мені… - Єгор задумується і вистукує довгими пальцями по керму. Лише зараз помічаю, що вони у нього довгі та красиві. - Навіть не знаю, Дашо. Просто, коли ти не такий, як усі, то добре бачиш сутність людей. Я не вірю у щирість та доброту. Люди - ще ті паскуди, вибач на слові. 

- Тебе часто ображали? - мені справді дуже його шкода. Єгор здається мені хорошим і дуже милим. Цікаво, що такого мало з ним статися, щоб він настільки розчарувався в людях? 

- Не те щоб ображали… - він дивиться у вікно перед собою, за яким продовжує лити дощ. - Мене в більшості просто не помічають. Люди звикли дивитися один на одного зверхньо. Якщо ти красивий, то весь світ до твоїх ніг. А якщо такий як я...

- Ти красивий, Єгоре, - кажу швидше, аніж встигаю обдумати наступні слова. - Повір мені, я це знаю. 

Піддавшись якомусь дивному пориву, наближаюся до хлопця і цілую у щоку. В ніс вдаряє ледь чутний аромат парфумів, і я швидко повертаюся на своє місце. Хотілося ось так підтримати хлопця, та, здається, я ще більше його засоромила.

- Спасибі за квитки. Після концерту обов'язково поділюся враженнями.

Вистрибую під дощ і щосили біжу до під'їзду. Можливо, не варто було його цілувати, але що зроблено те зроблено. Єгор дійсно хороший хлопець, і я впевнена, що з часом усе в нього налагодиться. 

Двері під'їзду зачинилися за спиною дівчини, а хлопець так і продовжував сидіти за кермом автомобіля, міцно стискаючи кермо. На його устах розтягнулася крива посмішка, а на щоці все ще теплів слід від її поцілунку.