3.

Єгор уже чекає мене всередині. Тобто не мене, а Риту. Поки прямую до нього поміж столиків, доводиться боротися з бажанням розвернутися і піти геть, поки він мене не помітив. На щастя, хлопець додумався зайняти самий крайній столик біля вікна. Можливо, він і сам не любить привертати до себе увагу. Хоча, сумніваюсь, що хтось взагалі на нього дивиться, хіба що для того, щоб посміятися. 

Єгор повністю зосереджений на тому, що відбувається в його телефоні. Він швидко щось пише і не звертає уваги на те, що відбувається навколо. А ще на столі помічаю три червоні троянди і стає соромно. Реально, він же не мене тут чекав. 

- Привіт! - зупиняюся поруч з ним і міцно стискаю пальці в кулаки. Так ніяково мені ще ніколи не було. 

- При...віт! - Єгор відривається від свого телефона і здивовано оглядає мене з голови до ніг. Так, я не Рита, і він також це розуміє. - А... де...?

- Розумієш, тут така справа… - не чекаючи запрошення, сідаю за стіл навпроти хлопця. Через кляті окуляри важко розгледіти колір його очей і взагалі зрозуміти, чи він хоча б симпатичний. - Рита захворіла і попросила мене скласти тобі компанію.

- З нею щось серйозне? - абсолютно щиро розхвилювався хлопець, а я відчула себе ще більшою ідіоткою. 

- Ні... тобто... живіт розболівся, - випалюю перше, що приходить в голову. - Це зовсім не страшно. До завтра буде як новенька. 

- Це добре, - здається, що він видихає з полегшенням. А от мені спокійніше не стає, поняття не маю, як розпочати розмову про квитки. - Ти, здається... Даша? 

- Так, - дивно, що він знає моє ім'я. Хоча, з іншого боку, ми ж в одній групі навчаємося. - А ти Єгор.

- Ага, - він усміхається, і я мушу відмітити, що зуби у нього рівні та білосніжні. Трохи дивний контраст з його одягом та зачіскою. - Ну якщо ти вже тут... замовимо щось?

- Добре, - до нас якраз підходить офіціант, і я піддаюся пориву. Замовляю собі капучино і десерт, а Єгор лише каву. 

Поки чекаємо замовлення, обоє мовчимо. Намагаюся дивитися куди завгодно, лиш би не на хлопця. Він дивний, і це відчувається. Та, з іншого боку, поруч з ним не так ніяково, як здавалося одразу. 

- Отже, ти подруга Рити, - Єгор робить ковток кави і зацікавлено мене розглядає. Ну як розглядає… мені так здається, тому що через скельця його окулярів мало що видно. - Давно дружите?

- Познайомилися на першому курсі. Рита… специфічна особа, і спочатку я її навіть боялася. Потім звикла і тепер навіть не дивуюся, коли у її голові з'являються чергові геніальні ідеї, - сама не розумію, чому розповідаю йому це. А ще трохи дивно відчувати себе легко та спокійно поруч з ним. Про дивний вигляд я забула вже через кілька хвилин. А ще зловила себе на думці, що голос у Панова дуже красивий. Якщо заплющити очі і забути, хто сидить навпроти, то можна слухати його цілу вічність. 

- Вона дійсно особлива, - на устах Єгора з'являється посмішка, а я розумію, що вчинила неправильно, заявившись сюди. Все ж таки він її чекав, а Рита як завжди… - До речі, щодо квитків. Другий для тебе?

Ну ось, плавно ми перейшли до головної теми. Можливо, ще не все втрачено і я таки отримаю ці бісові квитки.

- Чесно кажучи, я взагалі нічого не знаю про цей гурт, - вирішую поділитися з хлопцем маленькою таємницею. - Тобто, не знала до сьогоднішнього дня. Це Рита у них закохана і готова на все, щоб потрапити на цей концерт. Ой, пробач!

Щось мене понесло. Давно я так багато не розмовляла. І головне - точно не думала, що вислуховувати мене буде Єгор Панов. 

- Все гаразд, - сміється хлопець. Здається, він не ображається. - Я ж не ідіот, Дашо. Чудово розумію, що Рита запросила мене лише для того, щоб квитки отримати. І знаєш, я навіть радий, що прийшла саме ти, а не вона.

Ого! А це що за зізнання такі?! Я, звісно, не красуня як Рита, але опускатися до стосунків з цим страшком зовсім не хочеться. Ну спасибі, подруго! Тепер цей красень перемкнув свою увагу на мене! 

- Все не так, - намагаюся якось все роз'яснити, але не можу нічого придумати.

- Мені трохи дивно чути, що ти не знаєш, хто такі "БезМеж". Хлопці реально круті і дуже популярні. Знаєш, я спочатку не збирався діставати квитки для Рити. Але тепер хочу дістати їх для тебе. Впевнений, що ти оціниш виступ хлопців. 

Роблю черговий ковток капучино і розумію, що... нічого не розумію. Цей Єгор дуже дивний, хоча розмовляти з ним доволі приємно. Та головне, що він не сердиться. Рита отримає таки свої квитки, а я оцінку від куратора. 

- Спасибі тобі, - посміхаюся і, відставивши порожню чашку, кличу офіціанта.

- Навіть не думай платити. Це ж я тебе запросив, - зупиняє мене Єгор, на диво, серйозним тоном і дістає з кишені штанів зім'яту купюру. Кидає на стіл і підводиться на ноги. - До речі, Дашо. Давай прогуляємося набережною?

Підводжуся на ноги і розгублено завмираю. Прогулятися? З ним? Знову мимоволі оглядаю хлопця з голови до ніг і сама не розумію, чи варто приймати його пропозицію.

- Я згодна! - мій язик ворушиться швидше, ніж мозок. Єгор посміхається, бере в руки троянди і передає мені. 

- Це чудово! Забери ці квіти. Буде прикро, якщо вони зав'януть. 

Троянди я все-таки забираю. І байдуже, що отримати їх мала зовсім не я. Ми з Єгором покидаємо кафе і прямуємо у бік набережної. Йдемо пліч-о-пліч і я помічаю, як на нього дивляться інші. Є такі, що сміються і навіть тичуть пальцями.

- Якщо тобі неприємно від моєї компанії, я зрозумію, - несподівано Єгор зупиняється навпроти мене і серйозно заявляє.

- Я такого не говорила, - мені дійсно не соромно йти поруч з ним. А те, що він такий, це ж його вибір. - Тільки чомусь неприємно мені те, що люди тикають в тебе пальцями. 

- Я вже звик і просто не звертаю уваги, - знизує плечима хлопець. - Давай я проведу тебе додому. Ти далеко живеш?

- Та ні, - і знову я погоджуюся на його пропозицію. Сама себе сьогодні не впізнаю. 

Поки йдемо вздовж набережної, Єгор цікавиться моїм життям. Доволі легко розповідаю про те, що приїхала навчатися з іншого міста і живу з сестрою. Навіть про роботу не забула сказати. Коли ж підходимо до мого будинку, ловлю себе на думці, що весь вечір говорила лише я. Єгор про себе нічого не розповів.