Як же круто спостерігати за тим, як місто повільно засинає. Сонце ховається за горизонт, темрява накриває все навколо, а вітрини магазинів, ресторанів та кафе осяюють все навколо різнокольоровими вогниками. У будинках вмикається світло, і можна спостерігати за тим, як сім'ї збираються за столом та вечеряють. Веселий сміх дітей, усмішки їх батьків і навіть гавкіт собаки, котру забули вигуляти.
Як все це мило та чудово. Тільки от я повністю пролітаю з усіма цими порівняннями. Квартира зустрічає мене гнітючою тишею, і навіть собака не проситься на вулицю, тому що у мене її немає. Є лише молодша сестра, котра, як завжди, десь вештається і додому заявиться тільки після півночі.
Знімаю взуття у вузькому коридорі, проходжу на кухню і навіть не дивуюся, коли не знаходжу там абсолютно нічого їстівного. Танька, моя сестра, не вміє готувати і навіть не намагається навчитися. А от я змушена рятувати її від голодної смерті, тому що батьки відправили її до мене, щоб люба донечка добре вчилася і не забувала правильно харчуватися.
Пертися в магазин майже опівночі немає жодного бажання. Ноги гудуть після зміни в магазині, а завтра ще на першу пару треба їхати майже через все місто. Доля не нагородила мене багатими батьками і купою грошей. Зате скинула на плечі ледачу молодшу сестру, котра цього року вступила в мій же універ. Донедавна цю квартиру я знімала з подругою, та тепер вона щаслива власниця новенького житла, а я - не щаслива власниця нової сусідки по житловій площі. От її доля таки нагородила грошима, красою та харизматичністю.
У сумці задзвонив телефон, і довелося виринати з важких думок. Я вже здогадувалася, хто це може бути, тому довелося пришвидшитися. Ритка ненавидить довго чекати. Ні, не так! Моя найкраща і єдина подруга взагалі ніколи не чекає.
- Привіт! - піднімаю слухавку і вмикаю електрочайник. Доведеться обійтися без вечері, а завтра після лекцій зганяти у магазин.
- Ти чого так довго? - невдоволено бурчить Рита. - Що, тільки додому прийшла?
- Ти вгадала, - бурчу.
- А Танька де? Знову досліджує життя нічного міста? - цікавиться подруга.
- Швидше за все. Мені здається, що скоро її випруть з універу за прогули, - зітхаю. - Мама мене вб'є.
- Дашо, ну ти ж не зобов'язана бути їй нянькою, - заявляє Рита. - Нехай вчиться на своїх помилках. Ти платиш за житло, їжу купуєш, вчишся і працюєш. А що робить вона? Може, до мене переїдеш, а її навчимо самостійності?
Чайник кипить, і я готую собі чай. Рита не вперше пропонує жити разом. Квартира у неї величезна і подрузі одній сумно. Якби не сестра, я б з радістю переїхала до неї. Тільки от навіть не сумніваюся, що Танька сама не впорається. Спалить квартиру або ж приведе сюди зграю бомжів. Вона таке може!
- Рито, ми вже говорили про це, - кажу м'яко. У подруги важкий характер і не кожен може знайти з нею спільну мову. А от мені пощастило. Хоча інколи здається, що якраз навпаки. - Пізно вже. Давай завтра в універі поговоримо.
- О! Точно! - оживилась подруга. - Я чого дзвоню! Ти завтра працюєш?
- Ні. Завтра у мене вихідний. Я у магазин збиралася, - відчуваю, що Рита запитує не просто так. Її божевільні ідеї я майже завжди обходжу стороною. Хочеться вірити, що цього разу буде так само.
- Супер! - не зрозуміло чому радіє Рита. - Завтра при зустрічі розповім тобі круті новини! Ти просто впадеш, подруго! Обіцяю!
- Угум, - хмикаю і швидко прощаюся з Ритою. Сумніваюся, що її новини дійсно круті. А от у тому, що впаду - ні. Подруга вміє довести одним лише словом. І приголомшити…
Наступного ранку прокидаюся після дзвінка будильника. Тільки от якого за рахунком… Коли бачу, що на годиннику половина восьмої, вистрибую з ліжка, як ужалена. Краєм ока помічаю, що Танька міцно спить у своєму ліжечку, отже, сьогодні на навчання вона не збирається. В принципі, як і завжди.
Швидко привожу себе у більш-менш нормальний стан. Темно-каштанове волосся збираю у хвіст, наношу легкий мейк та одягаю джинсовий комбінезон. Люблю, щоб речі були зручними, і байдуже, що Ритка знову бубоніти буде, що у мене зовсім немає смаку.
На ноги кеди, на спину рюкзак і коли за спиною гримають вхідні двері, швидко спускаюся сходами зі свого сьомого поверху, тому що ліфт знову не працює.
Автобус якраз покидає зупинку, коли я до неї добігаю. Хочеться добряче так вилаятися, та поруч стоять бабусі з сумками і доводиться стиснути зуби від гріха подалі. Наступний автобус приїздить через п'ять хвилин, і для того, щоб потрапити у переповнений салон, доводиться пережити мало не війну.
Спочатку та сама бабуся добряче так штурхає мене на вході, інша стає на ногу, а третя так взагалі мало не вибиває мені зуби своєю сумкою, в котрій, швидше за все, каміння.
В результаті до універу я приїжджаю розлючена на весь світ і готова вбити першого, хто трапиться мені на шляху.
- Ти чого така зла? - питає Ритка, розмістившись на лавці під старим дубом й попиваючи каву. Хочеться сказати їй кілька хороших слів, та я зупиняю себе. - Я каву тобі взяла.
- Спасибі, - мило посміхаюся і падаю на лавку поруч з нею. - Мені здається, що в минулому житті я сильно накосячила, - вирішую розказати Ритці про свої проблеми.
- Чому? - подруга розглядає своє відображення у дзеркалі і поправляє ідеально укладене чорне волосся. Вона красуня, і справа не лише в тому, що у батька Рити грошей кури не клюють. У подруги правильні риси обличчя, великі карі очі та модельна зовнішність.
- Тому що в цьому я вигрібаю по повній програмі, - бурчу і випиваю каву залпом. - А сьогодні ще перездача у куратора. Я навіть підготуватися не встигла. І що тепер робити? Схоже, скоро мене попруть з універу слідом за Танькою.
- Не попруть, Дашо. У тебе є я, - Рита підморгує мені, а хлопець, що якраз проходив повз нас, аж з кроку збивається. Так, я забула додати, що кавалерів у Рити дуже багато. Тільки от свого вона так і не знайшла. Можливо, річ у її жахливому характері, а, можливо, й справді шукає свій ідеал.
#145 в Молодіжна проза
#1565 в Любовні романи
#750 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 10.11.2021