Частина 30

         Набрала керівника відділу редакції.

         − Пане Романе, я порадитися.

         − Добрий день, кажіть.

         − Неформат підійде? Накльовується інтерв’ю з однією сімейною парою, яка воює разом. Він − боєць механізованої бригади, за два місяці збив п’ятнадцять одиниць ворожої техніки, вона − парамедик. Робити?

         − Звичайно робити. Сьогодні усе іде, все цікаво... Але подивися там уважно по рекомендаціях щодо інформації, яку можна озвучувати і що не можна знімати. А так − усе гаразд.

         − Я скидатиму матеріал у міру  можливості і відразу, бо мало що... А ви самі розпоряджайтеся ним як вважаєте за потрібне.

         − Добре, веди себе розсудливо. Від тебе ніхто не чекає ніякого геройства, пам’ятай про це.

         − Дякую. До побачення.

         Викликала Володимира.

         − Джокер? Це Анна... котра Джавеліна. А ми могли б сьогодні зустрітися для інтерв’ю? ... Мені зручно, коли вам зручно. А от де, я не знаю. Може ви щось запропонуєте?... На природі буде добре. І візьміть дружину... Тоді орієнтовно о дванадцятій чекаю вашого дзвінка. Дякую.

         Дзвінок до Вадима.

         − Привіт, ти зайнятий?

         − Завжди зайнятий. А що?

         − У мене орієнтовно домовлено про інтерв’ю. Боюся, що зі своїм айфоном не впораюся − практики замало. Ти б не підстрахував з камерою?

         − Скільки це займе часу?

         − Гадаю годину, півтори з дорогою. А якщо б це було десь у вас в приміщенні, то значно швидше.

         − Доки візьму перепустку, більше часу потрачу...

         − Добре, але будь готовий, що це буде на свіжому повітрі.

         − Ну, молодець, що здогадалася попередити. Окей, чекаю на дзвінок.

                  Анна глянула на екран телефону − залишалося менше півтори години, з яких двдцять треба приділити вигулюванню собаки «Так, телефон − на зарядку, блокнот і ручку − в руку, намордник − на Везунчика. Анна відпила зимної кави, взяла пса на повідок і скомандувала: «Поряд».

         У домовлений час до готелю приїхав Джокер.

         − А дружини не буде? − обережно спитала Анна

         − Вона уночі знов виїжджала з групою, а потім трохи прилягла і задрімала − мені шкода було її будити. Зараз видзвонимо. − Джокер набрав номер:

         − Привіт, ти як? Тут тобою цікавляться... Хто? Ну, журналістка вчорашня. Запитує чи ти будеш. Добре, тоді будь через півгодини на розі Кривоноса і Ковалевської.

         Відчинилися двері і в салон заглянула Наталка. Вона була в оливкового кольору лляній сукні, чисто вимите і гарно вкладене русяве волосся  природними локонами спадало на плечі. На лиці був ледь помітний макіяж, який видавала хіба що сливового кольору помада. Наталя випромінювала свіжість, жіночність і елегантність. Джокер присвиснув:

         − Давай, давай, тут не можна стояти...

         − Усім привіт, − дзвінким голосом привіталася жінка.

         − Гарно виглядаєте, − не втрималася від компліменту Анна, відзначивши для себе «А я третій день в тих самих джинсах, Добре, що хоч футболку змінила».

         − Я не зрозумів, акуло пера, ви з ким інтерв’ю будете робити?

         − Та по ходу якось розберемося, − ухилилася від відповіді Анна.

         − Ну-ну, нюхом чую: тут якась авантюра...

         Машина у вправних руках водія чемно переміщувалася з вулиці на вулицю, залишаючи за собою центральну частину міста.  Салон наповнився ледь відчутним ніжним ароматом духів. «Яка розкішна жінка, − подумала Анна. − Ось і відповідь на запитання про різницю у віці».

         Зупинилися в передмісті з північної сторони, звідки відкрилася панорама безмежних українських чорноземів. Вадим навів камеру на Анну і Джокера.

         − Ми не просто приїхали на це місце, бо саме звідси я підбив перший ворожий танк.. − розпочав боєць з банданою на голові і в затемнених окулярах.

         − Повз таких людей пройти неможливо, бо це найкращі представники нації, які сьогодні воюють за право українців жити на своїй Богом даній землі, за незалежність держави і за власну національну гідність, − підхопила Анна. − Знайомтеся: легендарний Джокер, воїн однієї з механізованих бригад, яка з перших днів  стоїть на обороні Слобожанщини. За неповних два місяці на його рахунку п’ятнадцять одиниць збитої ворожої техніки. Це абсолютно унікальний випадок, коли жодна ракета з його Джавеліна не вилетіла даремно. Але нехай він сам продовжить розповідь про свої успіхи».  

         Далі розмова продовжилася на літньому майданчику затишного кафе. Володимир колоритно розповідав, як знищував російські танки, БТРи, БМП, Тайфуни, Тигри і Рисі.

         Вадим вміло використовував можливості власної камери і айфону. Якось непомітно у кадрі з’явилася Наталя, яку Анна представила як парамедика і дружину Джокера. Вона дуже обережно задавала запитання, скеровуючи сюжетну лінію у тематичне русло. Наталя була щирою й зворушливою у розповіді про їхню з Джокером сім’ю. Особливим акцентом прозвучала інформація про дорослого сина офіцера, який тепер стоїть на захисті кордону з Білорусією.          Укінці журналістка підсумувала: «А почалося все з служіння Богові, через служіння Богові − до служіння ближньому, до служіння  один одному у власній родині. Бо, як каже святий Августин: «Якщо Бог на першому місці, то все інше на своїх місцях».

         − Може наші герої хочуть ще щось сказати на завершення програми?

         Наталя випрямила спину, подивилася прямо в камеру і чітко почала говорити:

         − Я зараз висловлю не зовсім зрозумілу і не для всіх прийнятну думку, але, даруйте, це − мій життєвий досвід.

         Для того, щоб зберегти життя, вижити, ми, люди, маємо переорієнтувати свою життєдіяльність зі споживання на взаємне служіння. Бо, коли ми служимо, то наслідуємо Бога. Увесь період свого перебування на землі Ісус служив людям − оздоровлював, насичував, виганяв бісів, оживляв. Про це дізнаємося зі свідчень євангелістів. Фактично, будучи людиною серед людей, Спаситель власним прикладом пропонує нам певний спосіб життя: − служіння. І, коли ми служимо своєму ближньому, то служимо Богові бо він каже: усе, що ви зробили ближньому, ви зробили мені. А, коли служимо Богові, то Бог служить нам. Він дав нам все − чудову планету з різноманітною природою і все, що в ній є, технології... і вільну волю. Щоб ми могли здійснити наш вільний вибір на користь життя і любові.