Частина 23

          Невизначеність помножена на психологічну травму призводить до непередбачуваних дій і вчинків. Так Анна опинилася на війні.

         Точно пам’ятала момент, коли прийняла рішення. Це сталося в маршрутці, дорогою до офісу політика, у якого просили грошей на лікування Тарасика. У новинах радник Президента сказав, що замало репортажів з фронту і тому люди отримують недостовірну, а часом й спотворену інформацію.

         Зайшла у кабінет керівниці Благодійного фонду уже з пропозицією:

         − Можна я зароблю ці гроші?

         − Яким чином?

         − У вашого боса є телевізійний канал, якщо я не помиляюся. Поїду на фронт і буду регулярно подавати свіжу інформацію.

         У жінки брови вигнулися дугами, а в очах намалювався великий знак запитання.

         − Я − журналістка... Тобто, ще без диплому, зараз взяла академку, але можу працювати.

         − Т-а-а-к. Пропозиція заманлива...

         − Але у мене буде умова. Я працюватиму під псевдонімом.

         − А якщо з вами щось трапиться. Скажімо, вас поранять чи навіть уб’ють?

         − До вас не буде жодних притензій. Я залиишу вам Пояснювальну записку, що моє рішення було прийняте особисто, без будь-якого тиску, воно було свідомим і добровільним.

         − І все ж, питання надто делікатне...

         − Не хвилюйтеся. У мене немає сімї, дітей.

         − А з ким ви мешкаєте?

         − З мамою. Але я не єдина її дитина, так що все нормально.

         − Мені потрібно поговорити, порадитися... А що ви за це хочете?

         − Ми просили сто тисяч доларів. Отже, на сьогодні одноразова допомога рідним загиблого становить 1 мільйон сімсот тисяч гривень. Це буде моїм страховим полісом. А решту − ваша доброчинність. Так влаштовує?

         − Кажу ж, мені потрібно це обговорити, узгодити...

         − Гаразд, тільки не тягніть. У хлопчика не так багато часу... Чекаю вашого дзвінка.

         Чекати довго не довелося: днями відключили мовлення каналу опозиціонера, що значно звузило його аудиторію. Фактично, це означало, що канал втрачає будь-яку державну  підтримку. Транслюючи через Ютюб, журналісти каналу перейшло у конкурентне середовище медійного ринку, що було сейозним викликом. Тому Анна й почула у трубці: «Прийдіть для узгодження деталей».

         Нарешті на чисельні повідомлення відреагував Дмитро. Написав коротко, що у них все гаразд. Тарасику надають безкоштовну першу допомогу. Відгукнулися польські волонтери, які знають про дітей зі СМА.  Всі документи і рахунок зобов’язався відіслати  на емейл Згромадження в найкоротший термін. Закінчувалося повідомлення словами: «Ти наш добрий ангел. Дякуємо. Цілуємо. До зв’язку».

         Три дні спецпідготовки у місцевій Теробороні ЗСУ і Анна разом з волонтерською машиною їхала у напрямку Слобожанщини, яку почали визволяти українські війська. За домовленістю вона мала подати щонайменше чотири новинних матеріали про реальні події.

         Перед від’їздом відбулися дві важливі розмови.

         До зустрічі з матінкою Теодорою не готувалася: все одно усе вирішено. Але її думка була важливою, тому швиденько набрала номер.

         − Слухаю, − прозвучав спокійний глибокий голос.

         Анна зволікала.

         − Слухаю

         − Це Анна... Слава Ісусу Христу!

         − Слава навіки богу! Як у тебе справи, Анно? Ти де?

         − Я у місті. Але післязавтра від’їжджаю… Їду у відрядження у зону бойових дій.

         − Яке відрядження? Ти що, зайнялася волонтерством?

         − Ні, я працюватиму журналісткою для телевізійного каналу.

         − О-в-в-а. Несподівано... Чому таке рішення? Ти усвідомлюєш всю небезпеку і можливі наслідки?

         − Так. Це дещо спонтанне рішення, але абсолютно свідоме. Дякую.

         − Ну, що ж, тоді будемо з сестрами молитися за твоє щасливе відрядження.

         − Дякую.

         − Стривай, а ти з мамою узгодила?

         − Ні, вона ще не знає... Але я збираюся завтра з нею поговорити.

         − Обов’язково. Попроси у неї благословення і проси про молитву. Мамина молитва має велику заступницьку силу.

         − Ну, не знаю... Гаразд, попрошу.

         − Упродовж історії людства були ті, хто довірилися Богові і пішли за ним. Авраам, який повірив Богові і йому було це зараховано за праведність. Мойсей, який вірою вивів Ізраїль з Єгипту і пройшов через Червоне море, немов по суші. Ісус Навин, який вів нород Ізраїлю через Йордан, що розступився, і перед яким від звуку труб упали єрихонські стіни. Історія спасіння продовжувалася через Ісуса, коли він оздоровлював, виганяв бісів. Але праведність, як дар, відразу отримували лише ті, які повірили у Христа, довірилися Йому. Послухай, Анно, просто послухай мене і зроби це − довірся Його милосердю.

         − Гаразд. Я ще хотіла запитати... цей молодий чоловік, якого хоронили кілька днів тому, Ананій, ви ж, мабуть, знаєте цю родину... Як сталося, що такий сильний воїн загинув?

         − Ну, ось, ти мене розстроюєш... А кажеш, що усвідомлюєш свій вчинок. Це війна, дитино. Куля не розбирає кого вбивати − вмілого і сильного чи кволого. Вона дурна, вона просто летить і косить усіх підряд. Хоча, з цим хлопцем трохи інша історія. Там було сильне патріотичне виховання і генетичне неспийняття усього руського, бо прадід був репресований. І, знаєш що? У мене склалося враження, що він наче весь час провокував смерть, хотів доказати, що не боїться її. Але смерть, як і життя треба поважати. ЇЇ не можна знецінювати, адже тільки після смерті ми можемо побачити Бога. Смерть і Життя завжди ідуть пліч-о-пліч.  Хай тобі щастить.

         Ага, мало не забула, Згромадження зібрало і перерахувало на лікування того хлопчика п’ятдесять тисяч доларів.