Частина 8

           Зранку Анна прокинулася у порожній кімнаті. Глянула на годинник − пів на восьму. Якщо врахувати, що звечора довго не могла заснути, то проспала повноцінних вісім годин. Так добре вона не спала вже давно. Вона нарешті згадала про подругу і те, що вчора з’їла тут оплачену нею піцу. Їй стало соромно і вона негайно набрала Ольгу.

         − Так, слухаю.

         − Привіт. Де ви вчора пропали?

         − Я в гуртожитку. А Саші немає...

         − А де він? Ви що, не разом?

         − Вчора, коли я пішла, то там, на майдані, сталася потасовка з поліцією. Був такий гармидер, що я його не знайшла... А на дзвінки він не відповідав. Короче, він не ночував у мене і де він я не знаю.

         − Нічого собі... Не здогадуєшся, де він може бути?

         − Та де завгодно: завис з друзями, яких міг зустріти, в поліції, з якоюсь бабою... Звідки я знаю, боже, це те, про що я тобі говорила. До дупи його.

         − Дякую за піцу, була смачна. Наступного разу я пригощаю.

         − Рада... Це дрібниці.

         − Гаразд, якщо щось, телефонуй. Чуєш?

         − Ага. Пока.

         Анна вилізла з-під ковдри, зігріла води, як вдалося помилася... Далі взялася вивчати кухню. Знайшла каву. Зварена у чавунному жезві кава була ароматна і смачна. Це було щось зовсім інше, ніж те, що вона пила дотепер. Зовсім скоро відчула приплив енергії  і бажання щось робити. Думати довго не довелося. У моменти невизначеності або у період прийняття рішень найкраще зайнятися прибиранням. Це вона знала з досвіду. І це єдина реальна річ, якої її навчила мати. В їхньому домі завжди була чистота і порядок.

         Анна почала з кухні. Поскидала в найбільшу миску усі прибори, горнятка і тарілки. Залила гарячою водою, влила миючий засіб і залишила відмокати. Прибрала розкладачку.

         Півгодини − і все начиння блищало. Але ще залишалися кастрюлі, яких було аж дві і сковорідка. З ними довелося пововтузитися, але і їх довела до божого вигляду.

         Останнє, що зробила Анна, то ретельно вимила підлогу, яка у цій кімнаті була майже ідеальною. Саме підлога, а не щось інше творила тут домашній затишок, вселяла відчуття впевненості і захищеності .

         У дверях клацнув замок, увійшов Дмитро. Він одразу побачив позитивні переміни у своєму помешканні і, здавалося, залишився задоволений.

         − Я приніс свіжу булку, масло, сир. Будемо снідати.

         − Взагалі-то я вже заварювала каву... А ти де був?

         − Мав справи. Будеш багато знати − скоро постарієш...

         − Ха, ми в дитинстві любили так відповідати, коли мали якісь секрети. Ти маєш секрети?

         − Усі мають секрети. А ти ні?

         − І я маю. Але, якби ти про щось запитав, то я б розповіла.

         − Про що, для наприкладу?

         − Для прикладу, чому я обрала тебе?

         − Для чого обрала?

         − Для дружби... для довіри... для допомоги.

         − Слухай, ти мене лякаєш... Я так само поганий хлопець, як усі інші. Просто тобі нікуди дітися і я можу тобі допомогти. Це дуже страшно, коли людині немає куди іти і до кого звернутися по допомогу.

         − Так, це дуже страшно. Але ще страшніше, коли ти нікому не потрібна.

         − То це одне і те ж.  

         − Не зовсім. Буває, що людина має дах над головою, але вона не має друзів і рідним байдужа. Самотність з’їдає душу і отруює мозок...

         Дмитро кахикнув у кулак:

         − Слухай, мала. Я не герой і не принц на білому коні. Не смій будувати щодо мене ніяких планів. Ти трохи поживеш тут, знайдеш роботу і винаймеш квартиру або повернешся додому − от і усе. Домовилися?

         − Гаразд, домовилися, − пообіцяла Анна. − Давай постіль, яку потрібно попрати і свою також можеш, хай замочу.

         − Та не потрібно, я пожартував. Віднесу до друзів у пральку, вони мене виручають. Але доведеться ще одну ніч  переночувати в таких умовах.

         − Як скажеш, − зраділа Анна, бо хляпатися в мисці з білизною не дуже зручно. − Ти обіцяв вчора  показати свої роботи.

         − Та ще встигнемо. Послухай, я тут купив борщовий набір і кісточку, може збацаємо борщ, ти вмієш?

         − Нов проблем. Але ще треба цибульку і дуже було б добре томатний соус або щось помідорове...

         − На-а-а-віть не зна-а-а-ю, − задумливо проспівав чоловік. − А кетчуп підійде?

         − Так, але шкода.

         − Зовсім не шкода − він уже не першої свіжості. Попробуєш, там, в холодильнику. Може, уже й не придатний...

         − Добре.

         − Тобі щось допомогти?

         − Ні, ні, я впораюся. Займайся своїми справами.

         − Оце добре, дякую, − Дмитро підсів до ноутбуку, який лежав на столику.

         Анна помила кісточку і поставила варити. Вона завжди зливала першу воду після закипання. Ніхто уже не годує худобу натуральними харчами, усі перейшли на корма, щоб не заморочуватися. Тож у першу воду потрапляють різні небажані для здоров’я оранічні речовини. Цю інформацію вона дізналася з перших рук, коли готувала журналістський матеріал з фермером.

         В більшу кастрюлю Анна налила води, повкидала туди порізану на кубики картоплю і подріднену моркву і поставила на вогонь. Далі почистила буряк, помила і .... їй потрібна була тертка.

         − Дмитро, − повернула голову дівчина і побачила, що чоловік відкинув голову назад і дрімає у незручній позі. Анна тихо підійшла, нахилила тіло на подушку. Дмитро при цьому щось пробурмотів, але ліг. І тоді Анна спритно закінчила процедуру − обхопила обидві ноги і закинула на тапчан. Зверху накрила Дмитра пледом.

         Щоб не шуміти, шукаючи тертку, дівчина порізала соломкою буряк на дощечці − так навіть краще. Влила на сковорідку трохи олії і пропасерувала буряк, накривши кришкою. Капуста додається укінці, щоб не переварити, але її попередньо потрібно пошаткувати, не дуже дрібно − так смачніше.