Розділ 4: Кіно про перевертнів

Увечері вони дивилися фільм про перевертнів.

— Приємно спостерігати, який ти грізний та небезпечний, хіба ні? — Ані усміхнулася, намагаючись підбадьорити друга.

Віктор зрештою зацікавився фільмом, але дивився як звичайна людина — на екрані не було й крихти правди. Ось перевертень у людській подобі витягнув шматок сирого м’яса й почав жадібно рвати його зубами, ковтаючи цілі шматки. Віктор скривився від огиди.

— Ти так не робиш?

— Якби й хотів, як би я відірвав шматок людськими зубами? Для цього треба ікла.

Брехні була ціла купа. Віктор указував на сценарні помилки, але Ані заперечувала:

— Це не помилки, а закон жанру, захоплюючий стереотип.

Найбільше бісило, що всі перевертні в фільмі оберталися лише в повний місяць, тільки вночі, за безхмарного неба, і страждали від свого єства, наче від хронічної мігрені. Та він би знав небезпечні дні краще, ніж дівчата свої місячні! І вже точно не вештався б надворі в таку ніч. Дуже легко позбутися прокляття, якщо знаєш, де й коли чатує небезпека.

Якщо його перетворення й були з чимось пов’язані, то точно не з фазами Місяця. Вони з Ані давно намагалися знайти систему, але її не було. Так, у середньому це відбувалося раз на місяць, але незалежно від природних явищ, погоди, припливів і відпливів, години, дня чи ночі чи будь-чого іншого, що вони намагалися відстежити. Віддалена робота дозволила йому за шість перетворень жодного разу не бути поміченим у цьому процесі — крім того випадку з Ані. Але він тепер узагалі боявся виходити з дому, хіба що дозволяв собі прогулятися до Склепу не пізніше ніж за тиждень після чергового перетворення.

— Я хочу піти з тобою до твоїх друзів, — сказала Ані.

— Ані, ти напрочуд відважна. Чи є ще хтось, хто, побачивши надприродне, порекомендує йому труси, а не покаже п’яти, як той твій гівнюк? — При згадці про Хмару вони обоє скривилися. — Але туди тобі ще зарано. Я розповідатиму тобі про всіх них, і, можливо, колись справді зможу взяти тебе із собою. А зараз ні. Та я й не знаю, чи вони мені друзі, скоріше — зграя, у якій я принаймні не найбільший псих.

Одне йому подобалося у фільмі — страшні тортури перетворення вовкулак. Він відчував незрозумілу неприязнь і трішки заздрість до цих сильних істот. Поламані кістки, порвана шкіра й вивернуті людські нутрощі, які вовк сам і з’їдає, перевтілившись, давали певну сатисфакцію. А хто з’їдає нутрощі вовка, коли він знову стає людиною? Безглуздя.

Віктор ніколи не пам’ятав жодних фізичних мук, та й Ані бачила, що він наче просто обтрусився — і трансформувався без жодного біосміття навколо себе.