Розділ 3: Ані

Вечір їхнього ближчого знайомства із чемним, але не товариським сусідом вона запам’ятала б і без появи вовкулаки. Єдине в місті наземне казино було закритим клубом для обраних. Звичайним роботягах Сіроми давали змогу витрачати свої незначні гроші в онлайн-закладах, але для особливих гостей відчинялися прості двері в сірій споруді — і там, як у прихованих пияцьких закладах часів сухого закону, відкривався світ необмеженого золота, розпусти та насильства. Потрапити туди на роботу було нелегко, але Арсен, її тодішній хлопець і водій молодшого сина Сіром Авксентія, влаштував її на тепленьке місце, чим дуже пишався.

Значно пізніше вона дізналася, що прізвисько «Хмара» він ще в школі отримав за нав’язливість, за те, що насувається на людей, коли вони хочуть від нього відмежуватися. Насувається, скиглить та просить грошей. Він дуже любив гроші, але всі програвав у тому самому казино, куди отримав доступ як робітник самих Сіром

А що талантів не мав і був ледарем, то єдиний спосіб, який мав його озолотити, — була гра. На неї він забирав гроші в неї, а також випрошував у борг у кожного, хто не зміг вчасно втекти. Та Ані не думала, що має розраховувати на когось кращого, а Хмара щодня обіцяв, що ось-ось зірве великий куш.

Вона мала б повірити Марті, яка не втручалася в стосунки, та випромінювала на Арсена таке презирство, що той навіть не ризикнув просити в неї гроші.

Ані любила його, принаймні, так вважала. Вона прив’язувалася до кожного, хто зверне на неї увагу, із тих самих пір, як у дитинстві опинилася в інтернаті для повних сиріт. Від неї відмовилися, вона не знала своїх батьків і чому вони так із нею вчинили, та, певно, мали ж причину. Вижити самій у Сіромісті було складно, але їй завжди траплявся хтось, хто допоможе… як-от Арсен. Усе ж із ним вона не була самотньою і вірила, що взаємна любов переможе негаразди. А гроші Арсен забирав лише з її роботи, вона ж тим часом потихеньку шила дивний одяг і навіть іноді знаходила на нього покупців.

Та робота в казино обернулася суцільним жахом. Кожен, без винятку, відвідувач того огидного місця був масним, липким, і обов’язково мав обмацати дівчат, які просто виконували свою роботу. Коли до Ані дійшли чутки про таємну кімнату, до якої силоміць заводять офіціанток та інших працівниць, і з якої не чути жодного звуку, — вона вирішила звільнитися. Арсен запевнив, що з нею все буде добре, адже вона — дівчина самого Хмари, водія Авксентія Сіроми, і з хазяїном він про неї домовився.

Домовився чи ні, але того вечора саме молодший син Сірома вхопив її за талію і щосили почав тягнути собі на коліна. Дівчина посміхалася і відверталася, але це тільки розпалювало нападника.

— Та що ти, тихо, тобі сподобається, — гарчав Авксентій Сірома, п’яний як чіп, пхаючи язика їй у рота, від чого дівчину мало не знудило прямо на підлогу.

Арсен стояв у кутку, зі злістю дивлячись на сцену. Його очі палали, але він не втручався, лише стискав кулаки і свердлив Ані поглядом, наче це вона винна в усьому, що відбувалося.

Вона раптом закричала так, що всі звуки гри здалися тихенькими дзвіночками. Вона досі раділа, як неймовірно їй пощастило, що все це сталося в загальному залі, а не десь у темному кутку чи в тій страшній беззвучній кімнаті, що вони не додумалися закрити їй рота. На неї озирнулися всі, хто був у казино — офіціанти, круп’є, відвідувачі. І Авксентій Сірома випустив здобич із рук.

***

Ані вибігла через прості двері в провулок, а навздогін тупотів Арсен Хмара — її хлопець, який щойно стояв і зі злістю спостерігав, як його бос мацає її, наче річ.

Вона ковтала сльози і бігла — боса, бо скинула високі каблуки одразу за клубом. Ридала вголос чи не вперше за все життя — від образи, від того, що немає на кого покластися, і що її завжди ображають люди, які навіть не знають її імені. Не зважала на Арсена, доки він не почав хапати її за руки вже біля самого будинку Марти.

Вони були самі на бічній вулиці, лише п’яничка стояв під єдиним ліхтарем, махав пляшкою, хитався, набирав повні груди повітря і волав єдине слово:

— Над! Над! Над!

— Просто пусти, просто пусти, — тоненько скавучала Ані. — Просто пусти!

— Та стій ти! Ти сама винна! — Арсен різко зупинився, його голос був сповнений злості. — Ти спровокувала Авксентія Сірому! Що ти твориш? Ти зганьбила мене перед босом! Тобі що, складно було посміятися, потерпіти?

У неї аж сльози висохли, і вона стала стовпом.

— Гаааа? — дивно протягнула вона, тепер майже басом.

— Ти не так зрозуміла! Це жарт, розумієш? Просто жарт. Він завжди так жартує. Ти маєш вибачитися!

Хмара побачив, що Ані знову відкриває рота для свого «гаааа», і далі зачастив:

— З ним так не поводяться! Він просто жартував, і всім це подобається. Ще й грошей би дав. Тепер ти не зможеш повернутися в казино.

— Я не збираюся повертатися в казино, — їй стало смішно. — І не збираюся повертатися до тебе.

— Ну, це ми вже чули, і не раз. Давай не будемо знову. Але тепер я маю зустрічатися з тобою таємно, босу не сподобається, що його наближений, — останнє слово він промовив із натиском і зверхньо посміхнувся, — зустрічається з невдячною тупою хвойдою. Хіба що ти перепросиш дуже гарно, для цього треба піти в «глуху кімнату». Тоді все ще можна виправити.

— Та що ти верзеш? Йди геть, йди додому чи в казино, чи в глуху кімнату. Все! Я не кохаю тебе, — як дивно, що ці слова далися напрочуд легко, та й самій їй ставало легко, наче вона скинула з плечей стару важку шубу, що роками гнила в шафі.

— Дурепо, хто ти без мене? Не забувай, що це я витяг тебе в люди! Ти б так і шила свої дурнуваті ганчірки, які нікому не потрібні.

— Авжеж, у люди, у ті люди, якими користується твій бос і всі його друзі. Оце нічого собі люди! Оце люди! Ну повезло, вийшла в люди! Яких ніхто не знає на ім’я, а просто хапає за дупу, бо бачить дупу. Це дуже поважні люди! Такі люди…

— Замовкни!

— Ти замовкни! — Ані стягнула з пальця недорогу обручку і жбурнула в нього. Хмара зловив її на льоту і замахнувся. Ані раптом відчула, що ніби зменшується, а він виростає над нею, як чудовисько в аніме. Вона зіщулилася, та раптом поруч з’явилося справжнє чудовисько — величезний, облізлий пес із скаженими очима, що люто гарчав.