Розділ 39.Стефа

 Боляче від несправедливості Всесвіту.

 Хтось отримує від життя все, а комусь, щоб здобути дріб’язок, потрібно вилізти зі шкіри. Хтось живе, як у Бога за пазухою, а хтось виборює право на існування всіма силами.

 Я не знала, що таке опіка й піклування.Я не знала, що таке святкувати день народження, отримувати подарунки й задувати свічки на торті. Я не знала, що це таке — мріяти про іграшку і отримати її просто тому, що ти цього хочеш.

 Я не знала, що таке мамина турбота, коли ти хворієш, плачеш або просто готова вити від самотності.Я не знала, що таке, коли тато носить тебе на руках, на спині чи підкидає до неба.Але я знала одне — рано чи пізно я буду щаслива.

 У дитячому будинку я навчилась багато чого:не плекати ілюзій,не мріяти, що хтось щось зробить за тебе, принесе на блюдечку й ще й похвалить.Я здобула один дуже важливий навик — знати, чого хочу, і розуміти, що досягати цього потрібно самостійно. Бо ніхто інший тобі цього не «подарує».

 З тим, що мої батьки обрали горілку замість мене, я вже змирилась.Але з тим, що Ману стає до мене дедалі холоднішим — ні.

Чому?Що зі мною не так?

 Заради нього я готова стати його тінню. Робити все так, як він любить.Я доглядаю за собою, віддаю йому всю свою увагу та ласку.Я люблю його…

— Ти мені подобаєшся. Що мені зробити, щоб ти обрала мене?

— Що? У тебе ж є дівчина. Що за нісенітниці ти говориш?

— Я її не люблю. Я з нею лише для того, щоб не думати про тебе.

 І мій світ просто зруйнувався.Життя й раніше не було солодким, але воно йшло своїм темпом — з мріями, страхами й стараннями.А зараз моя душа, мов кришталева ваза, розбивається на мільйон шматочків.Я почула те, що вбило мене в той момент.Не вірю, що це говорить він.За що ти так зі мною, Всесвіте?