Розділ 34.Соля

— Григорію, ти жартуєш? Ми ледь знайомі.

— Я закохався.

— Я не готова поки...

— Я почекаю.

— Я в шоці…

— Я ні. Хочу, щоб ти була поряд.

— Я буду поряд, але поки житимемо окремо.

— Добре, згоден.

— Ну… дякую.

Дні пролітали з шаленою швидкістю: навчання, тренування, репетиції, підготовка до проб, зустрічі з коханим, розмови з батьками.

— Мам, ні, він мене не ображає, — сотий раз пояснюю мамі по телефону.

— Доню, якщо образить, ти дай знати — я з ним поговорю.

— Мам, усе добре. Григорій чудовий, він мене оберігає.

— Доню, він точно не старий?

— Ні, мам, трішки старший.

— Не може викладач бути «трішки старшим».

— Ну, мам, усе гаразд. Він гарний, молодий.

— Доню, у вас буде найгарніший весільний танець. Двоє професійних танцівників — це ж має бути божественно!

— Мам, яке весілля? Ще рано.

— Доню, я почекаю скільки треба.

— Ти в мене така жартівниця.

— Ми з татом сумуємо за тобою, доцю.

— І я за вами, мам.

— У тебе точно все добре?

— Мам, у мене все дуже добре.

— Тебе не клюють через те, що ти з провінційного містечка?

— Ні, не помічала такого.

— То добре, я дуже за це турбувалась. Гроші маєш? Одяг? Не голодна?

— Гроші маю. У мене підвищена стипендія та чудовий хлопець, який балує смачненьким і подарунками. Речей вистачає.

— Ти кажи якщо що — не соромся.

— Дякую, мам. Ви з татом у мене найкращі!

— Доню, приїдеш до нас на свій день народження?

— Мамусю, на жаль, ні. У цей день проби в мюзикл. Я приїду після них на вихідні.

— Ми вже купили тобі подарунок.

— Я не сумнівалась. Люблю вас!

— І ми тебе, Солечко!